Армен Нерсесян, адвокат, в цьому висновку дасть відповідь про наслідки направлення слідчим повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення засобами поштового зв’язку.

Вказаний науковий висновок дасть відповідь на наступні питання:

1. Чи відповідає вимогам КПК України направлення слідчим повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення засобами поштового зв’язку?

2. З якого саме моменту особам набуває статусу підозрюваного: з моменту направлення їй повідомлення про підозру засобами поштового зв’язку, чи з моменту фактичного вручення?

3. Повідомлення про підозру було направлено їй засобами поштового зв’язку, але не було вручене адресату.

4. Чи відповідає КПК України вручення повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення:
- під розписку дорослому члену сім’ї чи іншій особі, яка з нею проживає?
- житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи?
- адміністрації за місцем роботи особи?
- представнику за довіреністю?

Якщо у вас виникли питання, ви можете звернутись до адвоката Армена Нерсесяна (телефон 063-181-43-21) та отримати консультацію або пораду з приводу вашої ситуації.

ВИСНОВОК
науково-правової експертизи
щодо деяких питань кримінального процесу України

Цей висновок підготовлено у відповідності до Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу».

І. Зміст запиту та перелік питань, які поставлені перед експертами.

До Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України звернувся громадянин (далі за текстом – Заявник або Замовник) із запитом про проведення науково-правової експертизи з ряду питань кримінального процесу України. На дослідження науково-правовому експерту було поставлено наступні питання:

1.Чи відповідає вимогам КПК України направлення слідчим повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення засобами поштового зв’язку. Якщо вказаний спосіб відповідає вимогам закону, то з якого саме моменту особам набуває статусу підозрюваного у кримінальному провадженні: з моменту направлення їй повідомлення про підозру засобами поштового зв’язку, чи з моменту фактичного вручення поштового відправлення з повідомленням про підозру.

2. Чи змінюється процесуальний статус особи у кримінальному провадженні, якщо повідомлення про підозру було направлено їй засобами поштового зв’язку, але не було вручене адресату та повернуте відправнику у зв’язку із закінченням строку зберігання або відмовою заявника від його отримання.

3. Чи може особа набути статусу підозрюваного у разі направлення їй слідчим повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення:
- електронною поштою;
- факсимільним зв’язком;
- повідомлення по телефону;
- повідомлення телеграмою;
Чи відповідає КПК України вручення повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення:
- під розписку дорослому члену сім’ї чи іншій особі, яка з нею проживає?
- житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи?
- адміністрації за місцем роботи особи?
- представнику за довіреністю?

4. Чи є порушенням права на захист підозрюваного у разі нероз’яснення слідчим або прокурором прав та обов’язків підозрюваного під час вручення повідомлення про підозру?

ІІ. Юридичні підстави для проведення науково-правової експертизи:

• - Згода Інституту на проведення експертизи;
• - Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 р. (із змінами та доповненнями);
• - Статут Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України (в частині повноважень на проведення науково-правових експертиз);
• - Наказ Міністерства освіти та науки України «Про проведення державної акредитації фізичних та юридичних осіб на право проведення наукової та науково-технічної експертизи» (п. 3.2. – в частині повноважень установ і організацій Національної та галузевих академій наук на здійснення спеціалізованої експертної діяльності без додаткової акредитації, на підставі статутних положень, якими така діяльність передбачена) від 12 січня 2004 р. № 12;
• - Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження платних послуг, які можуть надаватися бюджетними науковими установами» від 29 липня 2003 р. № 1180.

Нормативну базу для проведення дослідження (експертизи) становить Закон України "Про наукову та науково-технічну експертизу". Відповідно до ст. 1 цього Закону наукова і науково-технічна експертиза – це діяльність,  метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об'єктів експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об'єктів. Зміст науково-правового дослідження відображає наукові (доктринальні) погляди авторів на правові норми, процеси і явища.

Згідно ст. 2 Закону основними завданнями наукової і науково-технічної експертизи є:

об'єктивне, комплексне дослідження об'єктів експертизи;

перевірка відповідності об'єктів експертизи вимогам і нормам чинного законодавства;

оцінка відповідності об'єктів експертизи сучасному рівню наукових і технічних знань, тенденціям науково-технічного прогресу, принципам державної науково-технічної політики, вимогам екологічної безпеки, економічної доцільності;

аналіз рівня використання науково-технічного потенціалу, оцінка результативності науково-дослідних робіт і дослідно-конструкторських розробок;

прогнозування науково-технічних, соціально-економічних і екологічних наслідків реалізації чи діяльності об'єкту експертизи;

підготовка науково обґрунтованих експертних висновків.

Науково-правовий експерт готує висновок на підставі документів, наданих замовником, і не несе відповідальності за повноту цих документів та їх достовірність. В разі використання іноземних джерел їх переклад забезпечується

ІІІ. Опис експертного дослідження документів і нормативних актів.

В процесі дослідження було використано наступні джерела:

 

а) нормативно-правові акти, офіційні документи

1. Конституція України 1996 р.
2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод визначає 1950 р.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р.
4. Кримінальний процесуальний кодекс (КПК) України 2012 р.
5. Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України №  69  від 17.08.2012 (із змінами затвердженими наказами Генерального прокурора України  від 14.11.2012 № 113, від 25.01.2013 № 13, від 25.04.2013 № 54, від 09.09.2014 № 95).
6. Правила надання послуг поштового зв’язку затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270Ф

 

б) доктринальні джерела (наукова юридична література)

1. Погорецький М.А., Татаров О.Ю., Яновська О.Г. Науково-правовий висновок щодо тлумачення окремих положень Кримінального процесуального кодексу України // Вісник кримінального судочинства – 2015 - № 1 – с.270-275.

ІV. Результати і висновки експертизи:

З першого питання:

Чи відповідає вимогам КПК України направлення слідчим повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення засобами поштового зв’язку. Якщо вказаний спосіб відповідає вимогам закону, то з якого саме моменту особам набуває статусу підозрюваного у кримінальному провадженні: з моменту направлення їй повідомлення про підозру засобами поштового зв’язку, чи з моменту фактичного вручення поштового відправлення з повідомленням про підозру.

Частиною 1 ст. 42 КПК передбачено, що підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Стаття 278 КПК України визначає, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Таким чином, зі статей 42 та 278 КПК України слід визначити, що направлення повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень здійснюється виключно з підстави неможливості його особистого вручення внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, щодо якої обсяг доказів визнано достатнім для повідомлення їй про підозру. Таким чином, КПК наполягає на особистому врученні повідомлення про підозру в разі наявності у органу досудового розслідування та прокурора інформації про перебування особи за місцем проживання (іншого місцезнаходження).

Стаття 111 КПК України вказує, що повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію. Повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях не є обов’язковою. Повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.

Таким чином, зміст повідомлення може становити як інформація про процесуальну дію (та що буде проведена в майбутньому або та, що була проведена в минулому), так і інформація про прийняте процесуальне рішення. Частинами 1, 3 ст. 110 КПК встановлено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

З огляду на це, слід зауважити що відповідно до ч. 1 ст. 276 КПК повідомлення про підозру обов’язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках:

1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення;

2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;

3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

З цього можна зробити висновок, що рішення про достатність доказів для повідомлення особі про підозру є процесуальним рішенням, а саме вручення повідомлення – процесуальною дією.

Стаття 112 КПК України вказує, що у повідомленні повинно бути зазначено:

1) прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, найменування суду, який здійснює повідомлення;

2) адреса установи, яка здійснює повідомлення, номер телефону чи інших засобів зв’язку;

3) ім’я (найменування) особи, яка повідомляється, та її адреса;

4) найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється повідомлення;

5) процесуальний статус, в якому перебуває особа, що повідомляється;

6) дата, час та місце проведення процесуальної дії, про яку повідомляється особа;

7) інформація про процесуальну дію (дії), яка буде проведена, або про здійснену процесуальну дію чи прийняте процесуальне рішення, про які повідомляється особа;

8) вказівка щодо необов’язковості участі в процесуальній дії та її проведення без участі особи, яка повідомляється, в разі її неприбуття;

9) підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик.

Відсилка норми ч. 3 ст. 111 КПК до глави 11 «Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід» (ст.ст. 133 - 143) КПК України є недаремною, адже саме норми цієї глави (зокрема, ст.ст. 135, 136 КПК України) визначають єдиний порядок виклику у кримінальному провадженні.

Так, зокрема, ч. 1 ст. 136 КПК встановлює, що належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик (а керуючись ч. 3 ст. 111 КПК – і інших повідомлень) або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

Кримінально-процесуальні норми передбачають на підтвердженні факту отримання викликів та повідомлень і повідомлення про підозру – адже відповідно до п. «а» ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше таке право – бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Відтак, Кримінальний процесуальний кодекс України дозволяє вручення повідомлення про підозру за допомогою засобів поштового зв’язку, проте такий спосіб повідомлення про підозру здійснюється виключно з підстави неможливості його особистого вручення внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, щодо якої обсяг доказів визнано достатнім для повідомлення їй про підозру. В такому випадку особа вважається підозрюваною з моменту вручення їй повідомлення про підозру та ознайомлення з її змістом, що підтверджується в порядку ч. 1 ст. 136 КПК України, а саме розписом особи в поштовому повідомленні про отримання вищевказаного документу.

З другого питання:

Чи змінюється процесуальний статус особи у кримінальному провадженні, якщо повідомлення про підозру  було направлено їй засобами поштового зв’язку, але не було вручене адресату та повернуте відправнику у зв’язку із закінченням строку зберігання або відмовою заявника від його отримання.

Виходячи з відповіді на попереднє питання, можна зробити наступний висновок. Так, норми КПК України, дозволяючи у певних випадках направлення повідомлення про підозру за допомогою засобів поштового зв’язку, все ж передбачають вручення такого повідомлення.

При цьому, п. 114 Правил надання послуг поштового зв’язку затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270Ф. (далі - Правила) визначає, що одержувач може відмовитися від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, про що на поштовому відправленні, бланку поштового переказу або повідомленні про надходження поштового відправлення, поштового переказу робиться відповідна позначка, яка засвідчується його підписом. Підпис представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти, скріплюється печаткою (за наявності) цієї юридичної особи.

Пунктами 116-117 Правил встановлено, що у разі неможливості вручення одержувачам поштового відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. За письмовою заявою відправника/адресата строк зберігання поштових відправлень, внутрішніх поштових переказів може бути продовжений за додаткову плату до двох місяців з дня надходження до об'єкта поштового зв'язку місця призначення. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

Поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв'язку виконати обов'язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Відтак, на практиці можливі випадки відмови адресата від отримання поштового відправлення із повідомленням про підозру, або нез’явлення на почтове відділення для вручення такого повідомлення із подальшим закінченням строку зберігання. Такі обставини можуть скластись як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин. В цьому випадку поштове повідомлення повертається відправнику.

Таким чином, без наявності передбачених ч. 1 ст. 136 КПК України доказів вручення повідомлення про підозру (в тому числі і внаслідок відмови адресата від його отримання або закінчення строку зберігання на поштовому відділенні), а саме відсутності розпису особи в поштовому повідомленні про отримання вищевказаного документу, таке повідомлення вважається неврученим. Відтак, процесуальний статус особи у кримінальному судочинстві не змінюється, оскільки фактично повідомлення про підозру не було вручено, особа не була ознайомлена з його змістом, а також правами та обов’язками підозрюваного. Однак, це не позбавляє сторону обвинувачення здійснювати інші дії, направлені на встановлення місцезнаходження особи та виклик її для вручення повідомлення про підозру.

З третього питання:

 Чи може особа набути статусу підозрюваного у разі направлення їй слідчим повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення: електронною поштою;  факсимільним зв’язком;  повідомлення по телефону; повідомлення телеграмою;

Чи відповідає КПК України вручення повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення: 1) під розписку дорослому члену сім’ї чи іншій особі, яка з нею проживає? 2) житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи? 3) адміністрації за місцем роботи особи? 4)  представнику за довіреністю?

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 111 КПК України встановлено, що повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи. Безперечно, сама по собі природа повідомлення про підозру суттєво відрізняється від виклику у кримінальному провадженні – в тому числі і за змістовною складовою, адже згідно ч. 3 ст. 276 КПК України після повідомлення про права слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа на прохання підозрюваного зобов’язані детально роз’яснити кожне із зазначених прав. Тобто, на відміну від виклику, що встановлює обов’язок особи з’явитись до того чи іншого органу – повідомлення про підозру передбачає роз’яснення прав.

Частина 1 ст. 135 КПК України визначає, що особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. Частина 2 цієї ж статті вказує, що у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

Згідно з ч. 2 ст.136 КПК якщо особа попередньо повідомила слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про адресу своєї електронної пошти, надіслана на таку адресу повістка про виклик вважається отриманою у випадку підтвердження її отримання особою відповідним листом електронної пошти.

Втім, норми даних статей не передбачають вручення повідомлення про підозру – адже дане процесуальне діяння серед іншого, передбачає реалізацію права підозрюваного бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цим Кодексом, а також отримати їх роз’яснення (п. 2 ч. 3 ст. 42 КПК, ч. 3 ст. 276 КПК). Таке роз’яснення ніяким чином не може здійснити не уповноважена особа – дорослий член сім’ї, працівник ЖЕО чи адміністрація місця роботи особи, а лише особа, що має певний процесуальний статус у кримінальному провадженні – слідчий, прокурор чи інша уповноважена особа. Також роз’яснення технічно неможливо здійснити по телефону, телеграмою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком.

Відтак, положення ст. 135 КПК про можливість направлення виклику електронною поштою,  факсимільним зв’язком,  повідомленням по телефону, повідомленням телеграмою не розповсюджується на спосіб вручення повідомлення про підозру за допомогою поштового зв’язку, з огляду на специфічний зміст даної процесуальної дії. З цих самих підстав, враховуючи обов’язкове роз’яснення процесуальних прав підозрюваного повідомлення про підозру не може бути вручене 1) під розписку дорослому члену сім’ї чи іншій особі, яка з нею проживає; 2) житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи; 3) адміністрації за місцем роботи особи; 4)  представнику за довіреністю. Статус представника підозрюваного за довіреністю взагалі не передбачений КПК України.

З четвертого питання:

Чи є порушенням права на захист підозрюваного у разі нероз’яснення слідчим або прокурором прав та обов’язків підозрюваного під час вручення повідомлення про підозру?

Відповідно до ст. 1 КПК України Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України є невід’ємною частиною національного законодавства.

Так, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII ( 2148-08 ) від 19.10.73) у п. «а» ч. 3 ст. 14 вказує, що кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому кримінального  обвинувачення як мінімум на такі гарантії на основі цілковитої рівності – бути  терміново  і  докладно  повідомленим мовою, яку  він розуміє, про характер і підставу пред'явленого йому обвинувачення.

У п. «а» ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. визначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права як бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Частиною 2 ст. 20 КПК передбачено, що слідчий, прокурор зобов’язані роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника. Вищевказана норма узгоджується із п.2 ч.3 ст.42 КПК, яким визначено, що підозрюваний має право бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені КПК, а також отримати їх роз’яснення.

В ч.8 ст.42 КПК визначено, що підозрюваному, обвинуваченому вручається пам’ятка про його процесуальні права та обов’язки одночасно з їх повідомленням особою, яка здійснює таке повідомлення.

Вищевказані вимоги щодо роз’яснення підозрюваному його прав забезпечують одну із головних засад кримінального провадження передбаченою п.13 ч.1 ст. 7 КПК, а саме право на захист підозрюваного (ч.2 ст.20 КПК).

Таким чином, обов’язок слідчого або прокурора детально роз’яснити права підозрюваного при врученні особі повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення є обов’язковим (імперативним) та не передбачає можливості недотримання або ухилення. Відтак, нероз’яснення слідчим або прокурором прав та обов’язків підозрюваного є порушенням його прав, в тому числі і права на захист, котре передбачене КПК України, Конституцією України, а також міжнародними договорами України.

Науково-правовий експерт,

кандидат юридичних наук                                                        А.С. Нерсесян