ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА: ВИХІД УЧАСНИКА
З ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ
Сьогодні в Україні існують належні умови для створення товариств з обмеженою відповідальністю. Це обумовлено доступністю даної організаційно-правової форми для осіб, які володіють капіталом, необхідним для створення товариств, а також досвідом у сфері підприємницької діяльності.
Діяльність товариств з обмеженою відповідальністю регулються Законом України «Про господарські товариства» від 19.09.991 р. №1576-ХII.
Практичне застосування деяких норм цього Закону викликає у підприємців ряд труднощів. Найболючишими є проблеми, які виникають у зв'язку з виходом учасника з товариства.
Згідно із пунктом «в» ст. 10 Закону «Про господарські товариства», одним з прав учасника господарського товариства є право на вихід з товариства в установленому порядку. Ніщо не може обмежувати право учасника на вихід з товариства – ні установчі документи, ні рішення органів товариства, ні зобов'язання перед товариством, ні інші обставини. Вихід учасника з товариства можливий також у випадку неповної оплати учасником своєї частки.
Вихід з товариства – безумовне волевиявлення учасника, спрямоване на припинення корпоративних правовідносин між учасником і товариством.
Закони або підзаконні акти не встановлюють порядок реалізації учасником права на вихід. Тому, щоб уникнути в подальшому судових спорів, його необхідно визначати в установчих документах товариства. Такод слід враховувати, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю вправі в будь-який час реалізувати своє право на вихід. Мотиви виходу для товариства не мають правового значення.
ФОРМА ЗАЯВИ ТА ЇЇ ЗМІСТ
Вихід учасника з товариства здійснюється на підставі заяви. Якщо учасником є фізична особа, заява має бути нотаріально посвідчена. Від учасників-юридичних осіб вимагається рішення повноважного органу. Необхідно також пересвідчитись у повноваженнях такого органу на право прийняття зазначених рішень. Це можна зробити, вивчивши установчі документи учасника-юридичної особи. Як правило, рішення про участь у господарських товариствах та вихід з них належать до компетенції загальних зборів.
Зміст заяви законодавство не визначає. Практика свідчить, що формулювання в заяві учасником свого рішення про вихід є не завжди правильним. При цьому існують непоодинокі випадки, коли органи державної реєстрації, пропонуючи зразок заяви про вихід з товариства, також невірно викладають її зміст і пропонують такі формулювання, як «прошу виключити зі складу учасників...», «прошу звільнити з числа учасників...», «прошу дозволити вихід з товариства...» тощо. Варто підкреслити, що право на вихід з товариства – це одностороннє, безумовне право учасника. Тому в правовому розумінні є некоректним прохання про отримання дозволу на вихід. Вбачається, що все-таки правильним є формулювання наступного змісту: «...повідомляю про свій вихід з числа учасників...».
Заяву про вихід з товариства, як правило, учасник подає особисто. В заяві може відображатися й інша інформація. Наприклад, якщо учасник відповідно до ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» бажає отримати внесок у натуральній формі, він має зазначити про це в заяві. Прохання ж про виділення й виплату учаснику належної частки зазначати не обов'язково, оскільки підставою для виділення частки в силу закону є вихід з товариства, а не особисте прохання учасника. Частка має бути виплачена товариством незалежно від прохання учасника. На практиці трапляються випадки, коли учасник, який виходить з товариства, відмовляється від свого права на отримання частки. Про це він обов’язково має зазначити в заяві. Відмова учасника від частки є підставою для залишення її в розпорядженні товариства або ж розподілу серед інших учасників або третіх осіб.
Заява про вихід може бути направлена товариству поштою (бажано зробити це як мінімум відправленням рекомендованого листа з поштовим повідомленням про вручення), передана товариству (посадовим особам товариства) учасником або його представником особисто з обов'язковою реєстрацією в журналі вхідної кореспонденції (на попередньо зробленій копії такої заяви все-таки варто отримати позначку про залишення оригіналу заяви уповноважені на прийняття вхідної кореспонденції особі товариства).
Однією з практичних проблем, пов'язаних з виходом учасника з товариства, є визначення часу, з якого учасник вважається таким, що вибув з товариства, оскільки законом цей момент не визначений. В літературі існує декілька думок з цього приводу. Одні автори вважають, що учасник вважається таким, що вибув з товариства з моменту подання ним заяви про вихід, інші – що з дати розгляду зборами заяви про вихід. Третя позиція – з моменту реєстрації відповідних змін до установчих документів. Остання думка здається найбільш прийнятною.
Згідно зі ст. 7 Закону «Про господарські товариства», зміни, які сталися в установчих документах товариства та вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за правилами, встановленими для державної реєстрації. За аналогією з порядком, визначеним для державної реєстрації, можна зробити висновок, що зміни до установчих документів набувають юридичної сили з моменту їх державної реєстрації. Тому вважаємо, що до моменту внесення відповідних змін до державного реєстру учасник не може вважатися таким, що припинив свою участь у товаристві.
Вихід з товариства призводить до зміни складу учасників. Виконавчий орган, отримавши заяву від учасника, має скликати позачергові збори, до порядку денного яких внести питання щодо розгляду заяви учасника про вихід й виплату належної йому частки та затвердження змін до установчих документів.
На практиці трапляються непоодинокі випадки, коли учасники ухиляються від скликання зборів і затвердження змін до установчих документів, чим практично «затягують» строки проведення розрахунків з учасником. В результаті учасник, який виявив бажання припинити корпоративні правовідносини з товариством, протягом тривалого періоду фактично залишається його учасником. У випадку, якщо збори в розумний термін не скликаються, рекомендується учаснику, в судовому порядку вимагати від товариства внесення до установчих документів змін, пов'язаних з його виходом з товариства.
ПРОВЕДЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ПРИ ВИХОДІ З ТОВАРИСТВА
При виході з товариства учаснику виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці в статутному фонді. Така виплата має бути проведена після затвердження звіту за рік, в якому учасник вийшов з товариства, у строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернутий у натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується також належна йому частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди. Ця норма закону є імперативною, а тому частка учасника має бути виплачена йому в безумовному порядку, незалежно від того, чи містять установчі документи відповідні положення.
Слід зазначити, що розрахунок й виплата частки учаснику є актуальним питанням, яке, на жаль, недостатньо врегульовано й викликає безліч непорозумінь і спорів між товариством та самим учасником.
Під майном розуміють сукупність майнових прав і зобов'язань суб'єкта права (активи й пасиви), сукупність речей (індивідуально визначених й родових, грошові кошти, цінні папери тощо), сукупність власних речей та прав вимоги. При розрахунках слід враховувати вартість усіх активів товариства – як оборотних, так і необоротних, включно з майном, яке перебуває в заставі. Часто виникає питання, чи слід при визначенні розміру частки, що підлягатиме виплаті, враховувати також і боргові зобов'язання товариства. Більшість науковців і практиків відповідають стверджувально. Така позиція здається правильною.
Отже, розмір виплат колишньому учаснику може перевищувати розмір його частки в статутному фонді, бути меншим за неї або ж взагалі не виплачуватися, оскільки боргові зобов'язання товариства перевищуватимуть його активи.
Ще однією проблемою є розрахунок частки учасника в разі неповного внесення ним внеску до статутного фонду. На практиці часто складається ситуація, коли учасник вносить лише 30% внеску, необхідного для реєстрації товариства. На законодавчому рівні це питання не врегульоване. Найбільш прийнятною є думка, що частка, яка підлягає виплаті в разі виходу, підлягає пропорційному зменшенню. Рекомендується відображати в установчих документах товариства з обмеженою відповідальністю застереження щодо зменшення розміру виплат пропорційно до фактично оплаченого внеску або позбавлення права на виплату частки в разі невнесення внеску.
Крім частки в майні товариства учасник, який вибув, має право на частину прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту виходу. Частку прибутку визначають за результатами поточного року на підставі даних річного балансу. Якщо за результатами року товариство отримало лише збитки, частина прибутку не виділяється й не виплачується.
Як вже зазначалось, виплата частки відбувається після затвердження звіту за рік, в якому учасник вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Якщо встановлений строк пропущено, учасник вправі вимагати виділення своєї частки в судовому порядку. Також в судовому порядку учасник може оспорювати вартість частки, яка підлягає виплаті, якщо вважає, що розрахунок частки здійснено невірно (занижено її розмір).
Установчі документи можуть містити спеціальні норми щодо відповідальності за несвоєчасний розрахунок. Строк позовної давності по цим спорам є загальним – 3 роки з моменту, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення її прав. Таким днем є останній день встановленого законом 12-місячного терміну.
Закон встановлює, що на вимогу учасника та за згодою товариства вклад йому може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Стаття закону, яка регламентує порядок оплати вартості майна при виході учасника з товариства, не дає відповіді на питання щодо строків звернення учасника з проханням виділити частку та строків отримання відповіді на таке прохання. За таких обставин слід вважати, що прохання про виділення частки в натурі має бути заявлено одночасно з подачею заяви про вихід. Прохання ж учасника має бути задоволене на зборах, на яких розглядатиметься питання про вихід учасника з товариства.
Розглянуті проблеми дають підстави стверджувати, що в сфері регулювання корпоративних правовідносин існує ціла низка прогалин, які потребують врегулювання на законодавчому рівні, але в той же самий час не забуваємо про те, що теорія не завжди поєднується з практикою, тож позитивний результат виходу із товариства також залежиться виключно від дій самого заявника.