Аналогія (грец. analogia – відповідність, схожість) у праві, застосування до суспільних відносин, які вимагають правового регулювання, але не передбачених прямо законом або підзаконним актом, правових норм, що регулюють подібні відносини (Аналогія закону), а при відсутності і таких норм – загальних засад і принципів правового регулювання відповідної галузі права або правового інституту (Аналогія права).

Аналогії служить засобом вирішення конкретних справ при наявності пробілів у праві, тобто коли певне питання повинно вирішуватися юридичними засобами, але такого рішення не передбачено законодавством або передбачено не повністю. Оскільки прогалини в праві об'єктивно можливі, а в деяких випадках і неминучі, застосування Аналогії в принципі виправдано в тій мірі, в якій воно сприяє зміцненню правопорядку та не суперечить принципу законності.
В Україні Аналогія закону і особливо Аналогія права мають обмежену сферу застосування, неухильно скорочується по мірі розвитку і вдосконалення законодавства.

У ряді галузей права Аналогія повністю виключена (наприклад, кримінальна відповідальність може настати за вчинення лише тих суспільно небезпечних діянь – злочинів, вичерпний перелік яких міститься в кримінальному законі).
З принципу неприпустимості Аналогії виходять також законодавство про адміністративні правопорушення при встановленні підстав адміністративної відповідальності.

Аналогія допускається тільки при застосуванні права в оперативно-розпорядчій діяльності, для вирішення справ, які є звичайними для суспільних відносин і підлягають обов'язковому вирішенню незалежно від того, чи достатньо повно регламентоване питання відповідним законодавством.

У цивільному праві, наприклад, суддя не може не вирішити майновий спір через відсутність норми або її неповноти. При відсутності закону, що регулює спірне ставлення, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини, а за відсутності такого закону суд виходить із загальних засад українського законодавства.

Судова практика визнає можливим застосування Аналогії до процесуальних норм у тих випадках, коли є відповідна матеріальна норма, але немає достатніх вказівок про процедуру вирішення справ.
У кожному разі застосування Аналогії рішення по конкретній справі завжди індивідуально і не має обов'язкової сили для подібних випадків.