Бердичівський міськрайонний суд
Житомирської області
Суддя: Корбут В.В.
Позивач: ____________
Відповідач: _____________
справа: № __________

ЗАПЕРЕЧЕННЯ ПРОТИ ПОЗОВУ

Про стягнення боргу та 3% річних від простроченої суми
В провадженні Бердичівського міськрайонного суду м. Бердичева розглядається цивільна справа № 274/7015/18 за позовом Гончарук Світлани Петрівни до Гончарука Сергія Васильовича про стягнення боргу та 3% річних від простроченої суми.
Позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі еквівалента 1963,18 євро у гривнях за курсом Національного банку України на день ухвалення рішення, посилаючись на те, що 07.09.2015р. Гончарук С.В. взяв у неї ці кошти в борг і зобов’язався їх повернути до 31.12.2015р.
Відповідач ознайомившись з позовною заявою вважає що вона не підлягає задоволенню , заперечує проти позову з наступних підстав:

1. Документ наданий Позивачем в якості доказу виникнення боргових зобов’язань, а саме – розписка від 07.09.2015р., є фіктивним, оскільки у вказану дату Позивач не передавав Відповідачу коштів на відпочинок, як і не позичав йому коштів на відпочинок в інший день.
Відповідач дійсно в зазначений період планував виїзд за кордон на відпочинок та лікування, але кошти на ці цілі були отримані в інший час та з інших джерел, як і витрати, що були понесені з зазначеною метою.
Так:
- квітки на літак, в сумі 11414грн. придбавались Відповідачем 27.08.15р. за власний кошт (копія довідки про оплату _________ від 15 03 2020 додається, копія авіаквітків додається);
-зняття коштів на відпочинок відбувалось з рахунку Відповідача 25.08.15р та 27.08.15р загальною сумою 46000грн. (що й складає еквівалент 1906 Євро) (копія квитанції про зняття коштів №5301 від 25 серпня 2015р., №5205 від 27 серпня 2015р. додаються)
- 08.09.15р. Відповідач зняв зі своєї карти 10000грн (копія довідки про зняття коштів № _____ від 15 03 2020р. додається)
- Витрати на візу відбувались раніше ніж 07.09.15р.- дата коли нібито Позивач давав кошти на цю витрату. 08.09.15р. віза вже була поставлена в паспорт Відповідача, а оплата за неї відбувалась разом з подачею документів на візу в серпні 2015р.
- витрати на проживання відбувались 09.09.15р в розмірі 163Є, 15.09.15р. в розмірі 140Є, 22.09.15р. в розмірі 93,40Є, 30.09.15р. в розмірі 182Є. Житло підбиралось по місцю під час відпочинку, мінялось в залежності від обставин і станом на 07.09.15р., а ні Позивач, а ні Відповідач не могли знати вартості такого проживання. Дати та вартість витрат проживання вказана згідно автентичного записника. В якому також записані всі витрати на протязі відпочинку по кожному дню.
Отже, 07.09.15р. Позивач не надавав та не міг надавати Відповідачу кошти вказані у розписці. Не надавав він їх також і в інший день, так як кошти на відпочинок Відповідач отримав з інших джерел.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Виходячи з вищесказаного надана Суду Позивачем розписка не є первинним документом, який складений в момент передачі коштів і не є документом який підтверджує факт передачі коштів від Позивача до Відповідача. Документ був укладений фіктивно, бо дії описані в даному документі фактично не відбувались в момент складання цього документа, як і не відбувались в інший час.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Оскільки 07.09.15р. не відбувалось моменту передачі коштів від Позивача Відповідачу, як і не відбувалось такої події в інший день, договір позики між сторонами укладений не був, а відповідно немає боргу Відповідача перед Позивачем в межах заявленого позову.
2. На момент складання розписки _____ та ______ були одружені і їх правовідносини, що є предметом спору у справі, регулюються сімейним законодавством України (СК України), зокрема статтями 60 – 64 СК України.
Так, ______ використовував для поїздки на відпочинок за кордон кошти з власних рахунків, але це були не його кошти і не кошти його дружини, це були кошти, які належали до їх спільної власності і відповідно Позивач не могла позичати кошти які їй не належали і звісно не може вимагати повернення їх собі особисто, особливо після того, як сторони змінили свій громадянський стан, оскільки з кінця 2018 року відповідач і позивач припинили шлюбні стосунки та перестали вести спільне господарство, та з цього часу мешкають у різних місцях, і не мають сумісної власності.
Важливо також зазначити, що Відповідач використав кошти, що належали до сумісної власності не на свій відпочинок, а на відпочинок сім’ї. Позивач приховує в своїй заяві той факт, що на відпочинок, на який нібито вона позичала кошти Відповідачу, вона їздила разом з Відповідачем, про що свідчать білети на літак та квитанції витрат під час відпочинку (копі документів додаються), і відповідно сама була набувачем вигод з витрат, про які йдеться у розписці.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. В події, яка викладена в позовній заяві не відбулось дії, за яких би одна з сторін, щось набула, або якось змінились її цивільні права. Сторони як до укладання вказаної розписки, так і після мали спільні права на витрачені кошти, отже дана розписка не є правочином в розумінні Цивільного кодексу України.

3. У Відповідача не було потреби позичати кошти у Позивача, на момент зазначений в розписці, оскільки в нього на той час було достатньо коштів на рахунках, які він власне сам знімав та перераховував для витрат пов’язаних з відпочинком за кордоном себе і своєї дружини (Позивача).
В той же час, у Позивача не було можливості будь що позичати Відповідачу. Звернувшись з позовом Позивач не вказує за який рахунок вона нібито профінансувала відпочинок свій та Відповідача. Слід взяти до уваги, що Позивач ніде не працювала за весь час подружнього життя і майже ніколи не працювала до того за все своє життя за виключенням кількох місяців. Під час подружнього життя Позивач певний час рахувалась найманим працівником на підприємствах де Відповідач є власником і директором, але жодного дня там не працювала, про що можуть свідчити працівники та співзасновники підприємства. Але навіть та мінімальна заробітна плата, яку Позивач формально нараховував Відповідачу належить до їх сумісної власності зовсім не достатня для того, щоб фінансувати сім’ю на закордонні подорожі. Позивач, з моменту укладання шлюбу з Відповідачем знаходилась на повному забезпеченні яке надавав їй Відповідач. Крім того саме Відповідач поклав на себе зобов’язання щодо утримання не тільки Позивача, як дружини, але і її, спочатку неповнолітньої, а потім і дорослої дитини, яка також не працювала. Важливо взяти до уваги те, що Відповідач продовжував допомагати Позивачу фінансово і після розлучення.

Після повернення з відпочинку, Відповідач, крім поточного утримання сім’ї фінансував додаткові витрати на прохання Позивача.
Так, Відповідач 00.00.2018 року, на прохання Позивача сплатив за________, в розмірі 101,55 гривень, та __________в розмірі 92,30 гривень.
Також після розлучення, Відповідач продовжував допомагати Позивачу матеріально.
Так, Відповідач 00.00.2018 року, на прохання Позивача сплатив за________, в розмірі 101,55 гривень, та __________в розмірі 92,30 гривень.
00.00.2018 року, на прохання Позивача переводив кошти на карту ________________(докази додаються).
Відповідач сплачував всі комунальні послуги за адресою Позивача по 00.00.2018 року, включно.

4. Відповідач, розуміючи дійсну природу коштів, які були використані на відпочинок сім’ї восени 2015р., складаючи розписку ні в якому разі не розглядав її, як правочин передбачений ст. 1046 ЦК України, а розглядав її виключно, як внутрішній сімейний документ обліку розпорядження коштами, що належать до сумісної власності. Це була письмова обіцянка чоловіка дружині після повернення з відпустки поповнити сімейний бюджет на відповідну суму використану ними на дану подорож, що він і зробив за час подальшого сумісного життя продовжуючи утримувати сім’ю за власний кошт. Всі витрати понесені відповідачем, не потребували документальної фіксації, оскільки то не було поверненням позики, як і не було самої позики Позивача Відповідачу. Кошти на відпочинок, як і кошти на утримання сім’ї та інші потреби на прохання Позивача витрачались в порядку подружніх відносин, ведення спільного господарства, за рахунок коштів, що належали до сумісної власності в порядку передбаченому с статтями 60 – 61 СК України.
Встановлення пластикових вікон ( 2 одиниці) по ______ та ремонт пов'язаний с цим. Купівля вікон, матеріалів (з карти ПБ Відповідача) та оплата роботи – відбувалась у листопаді 2015року.

5. Тобто, Позивач, зловживаючи правом, щодо звернення до суду з позовом про стягнення боргу, вводить суд в оману, посилаючись на документ, який має іншу природу та іншу суть, не таку, як викладено в позовній заяві і Позивачу то достеменно відомо. Прошу суд взяти до уваги, що Позивач, вказуючи про наявність заборгованості перед нею з боку Відповідача, не підтверджує викладену у позові обставину доказами, що дана операція була нею здійснена коштами, що відносяться до її особистої приватної власності. Твердження Позивача не відповідає дійсним обставинам, та спростовується наявним доказам які Відповідач подає в додатках.

6. Оскільки Позивачем не надано доказів, на підставі яких, найого думку, він позичав власні кошти Відповідачу, натомість Відповідач спростував як сам факт отримання-передачи таких коштів, так і аргументовано доказав, що зазначені в позовній заяві кошти не передавались Позивачем Відповідачу, а ні у вказану дату, а ні в будь яку іншу, є сумісною власністю Позивача та Відповідача і були ними спільно використані на цілі зазначені в розписці, що спростовує сам факт позики,
в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Прошу Суд, досліджуючи дану розписку, виявити справжню правову природу укладеного документа, незважаючи на його формальні реквізити, і залежно від установлених результатів зробити відповідні правові висновки.
Враховуючи вище викладене, на підставі ст.. 43, 48, 178 Цивільного процесуального кодексу України, -
ПРОШУ СУД :
1. В позові ___ до _______. про стягнення боргу на її користь, в розмірі еквівалента 1963,18 євро, відмовити.
2. При прийнятті рішення, взяти до уваги викладені обставини та додані до відзиву докази.
Додатки:
00 березня 2020 року _______