Banner - CTA V2

До Київського апеляційного суду
через Святошинський районний суд міста Києва
03148, м. Київ, вул. Я. Коласа, 27А

Особа, що подає скаргу (відповідач): ______________

Представник: Майоров Василь Олександрович
01001, м. Київ, вул. Велика Житомирська 15 Б
Номер телефону: 063-595-87-10
Електронна пошта: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Позивач: ________________

Справа №:______

 

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03.02.2020 року

Mayorov V1

Заочним рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03.02.2020 у справі №_____, яке було ухвалено судом у порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін, присуджено стягнути з відповідача на користь позивача частину грошових коштів від продажу спільної сумісної власності подружжя у розмірі 251000,00 грн.
07.08.2020 року Відповідач рекомендованим листом отримала копію заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03.02.2020 у справі №759/2922/19.
26.08.2020 року представником Відповідача, Майоровим В.О. до Святошинського районного суду міста Києва була подана заява про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03.02.2020 у справі №___.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва заяву про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення. Відповідач дізнався про ухвалу з судового реєстру 08.06.2021 року.

Рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме:
Судом першої інстанції належним чином не було досліджено того факту, що між Позивачем та Відповідачем не було правовідносин з приводу укладення договору доручення.
Насправді, між Позивачем та Відповідачем існували інші правовідносини, а саме надання згоди на продаж спільного майна та укладення довіреності для його безпосереднього продажу. Таким чином, вказаний правочин (договір доручення) є удаваним. Вказаний факт необхідно встановити або спростувати в судовому засіданні.
Пленум Верховного Суду України у пункті 25 Постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз’яснював, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інших правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
ІІІ.
Варто зазначити, що надання довіреності на продаж спільного майна подружжя – це і є згода одного з подружжя на такий продаж.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду погодився з такими висновками судів, зазначивши, зокрема, що розпорядження спільним майном подружжя на підставі наданої довіреності стосується тільки майна, наявного на дату видачі доручення.
При цьому ВС/КЦС у справі №308/2205/16-ц від 11.02.2019 року дійшов висновку про те, що згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину має бути викладена окремо у письмовій формі із зазначенням конкретних дій. Але ж у наданій довіреності позивач зазначила, що надає представнику (своєму чоловіку) згоду на укладення ним будь-яких правочинів стосовно розпорядження майном (рухомим чи нерухомим), що перебуває у спільній власності подружжя, а також на набуття ним у спільну власність подружжя будь-якого майна (рухомого чи нерухомого), тобто зазначений текст довіреності передбачає згоду виключно для укладення будь-яких правочинів щодо майна, яке перебуває у спільній власності подружжя, а також на набуття майна .
Стаття 65 Сімейного кодексу України визначає право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та зазначає, що:
1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

IV.
Суд не встановив наявність вказаних коштів у Відповідача та як вони витрачались в інтересах сім'ї.
15.09.2017 року Відповідач, відчужила за договорами купівлі-продажу майно, а саме:
• земельну ділянку площею 0,0614 га, розташовану за адресою: кадастровий номер ___, продаж вчинено за ціну - 104000,00 грн.;
• земельну ділянку площею 0,0601 га, кадастровий номер ___, продаж вчинено за ціну - 102000,00 грн.;
• садового будинку загальною площею 258,2 кв.м, який знаходиться на вищенаведених земельних ділянках, продаж вчинено за ціну - 297000,00 грн.
18.01.2018 року шлюб між Позивачем та Відповідачем був розірваний. Батьки мають на вихованні трьох неповнолітніх дітей.
Кошти від продажу вищезазначеного майна є спільною сумісною власністю подружжя та витрачались в інтересах сім'ї, перш за все на неповнолітних дітей.

Звертаємо увагу на позицію Верховного Суду, який нагадав про правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року №6-486цс16, відповідно до якої коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
У своїй Постанові у справі №444/848/16-ц від 30.01.2019 року Верховний Суд зауважив: у випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Оскільки автомобіль було продано без згоди позивача, ВС дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування їй 1/2 частки його вартості.
Таким чином, фактично, суд присудив компенсацію позивачу за частину майна, при тому, що не було встановлено ряд вищезазначених обставин та не врахував, що саме обов’язок батька та мати утримувати неповнолітніх дітей, наявність вказаних кошті, джерела їх витрачання, наявність або відсутність спільних кредитів, тощо. Виходячи з такої логіки, можна просити взагалі половину всіх доходів одного з подружжя без врахування того, що кошти можуть витрачатись в інтересах сім’ї.
Вказана компенсація вартості спільного майна можлива при таких обставинах:
1. При поділі автомобіля (неподільна річ);
2. При стягненні половини вартості внесеної частки статутного капіталу ТОВ;
3. Якщо продаж майна відбувся без згоди одного з подружжя.
Законодавство не передбачає компенсацію за продаж спільного майна, якщо одна із сторін надала згоду на такий продаж, а грошові кошти були витрачені в інтересах сім’ї.
Позивач, замість того, щоб подати позов про розділ спільного майна, вирішив подати позов про стягнення грошових коштів, отриманих від продаж спільного майна, а суд задовольнив частково такий позов, без врахування інших обставин, які б могли істотно вплинути на такий поділ.
Зокрема, при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 статті 70 СК України, в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частин 1 статті 60 СК України).

 

Крім того, судом не було враховано Договір купівлі-продажу домоволодіння, укладеного 01.08.2014 року про продаж Позивачем спільного майна за адресою: Київська обл., ___3 752 942 (три мільйони сімсот п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот сорок дві) гривні.
Якщо виходити з такої логіки рішення суду, то половина суми також підлягає стягнення з Позивача на користь Відповідача шляхом подання зустрічної позовної заяви.
На підставі вищезазначеного,

ПРОШУ:

1. Скасувати заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03.02.2020 року яким було стягнуто з ___на користь ___ частину грошових коштів від продажу спільної сумісної власності подружжя у розмірі 251000,00 грн.

 

Представник
«08» червня 2021 рік ______________ Майоров

Banner - CTA V1

Back to top