Banner-V2

до Апеляційного суду Черкаської області
через суд першої інстанції
18015, м. Черкаси, вул. Гоголя, 316
Суд першої інстанції:     Придніпровський районний суд м. Черкаси
18015, м. Черкаси, вул. Гоголя, 316
Позивач (апелянт): Чук Ганна Олександрівна
 місцепроживання:
м. Черкаси, вул. Леніна, буд. 13, кв. 190
тел.: (093) 660-42-38
Відповідач 1:    Кредитна спілка «УСПІХ»
місцезнаходження:
18002, м. Черкаси, бул., Шевченка, 123, оф.123
р/р 123123123123, МФО 123123123 в ЧФ ВАТ
«Инкомбанк» код ЗКПО 123123123
Відповідач 2:       Чук Максим Андрійович
ІПН. 123123123; 12.12.1980 р.н.
місце реєстрації:
м. Черкаси, вул. Леніна, буд. 58 кв. 123

Справа № 1233/123123/23-ц
Провадження № 1/123/21123/2013р.
Суддя – Скляренко В.М.


Апеляційна скарга
на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.07.2013 р.

12.07.2013 р. Придніпровським районним судом м. Черкаси, було прийняте рішення яким було повністю відмовлено мені, Чук Ганні Олександрівни, у задоволенні вимог позовної заяви за моїм позовом до Кредитної спілки «Успіх», Чук Максима Андрійовича про визнання договору поруки недійсним.
Ознайомившись із повним текстом рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.07.2013 р., сторона Позивача (апелянта) вважає, що дане рішення було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також прав та охоронюваних законом інтересів Позивача виходячи з наступного.
Верховний Суд України в Постанові Пленуму ВСУ від 29.12.1976 р. № 11 «Про судове рішення» (із змінами та доповненнями) зазначив, «що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності — на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні».
Аналогічні вимоги закріплені у ст. 213 ЦПК України. Згідно з даними вимогами, «судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні».

1.    Щодо договірних правовідносин Відповідачів.
Зі змісту підписаним моїм чоловіком правочину виходить, що надана ним порука за зобов’язаннями боржника (Хрипун П.М.) перед кредитором (кредитна спілка «Успіх») фактично є фінансовою послугою. Тобто договором поруки від 12.12.2012 р. за № 123, Чук Максим Андрійович поручившись за Хрипуна П.М. взяв на себе відповідні гарантії перед Відповідачем 1.
Слід зазначити, що чинним законодавством, визначено поняття «фінансова послуга».
Так, згідно до ст. 4 Закону України від 12.07.2001 р. за № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вважається, що фінансовими послугами з-поміж інших є «надання гарантій та поручительств».

Вказаним законом, надано поняття фінансової послуги. Отже фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Мій чоловік, підписавши договір поруки без моєї згоди, фактично надав допомогу Відповідачу 1 та Хрипуну П.М. Наша сім’я, та Чук М.А. зокрема не тільки не отримує прибутку, а й не зберігає реальної вартості нашого фінансового активу. Відсутність моєї згоди на підписання чоловіком даного договору як раз і завдає шкоди нашій сім’ї що призводить до негативних наслідків. Оскільки у разі запитуванням Відповідачем 1 моєї згоди на вчиненням Відповідачем 2 даного правочину, Відповідач 1 ніколи б її не отримав, і даного спору не існувало б взагалі.
Відповідно до вказаного вище закону, надавати фінансові послуги можуть фінансові установи, а якщо це прямо передбачено законом, то й фізичні особи — СПД.

З огляду на характер існуючих договірних правовідносин, можна дійти висновку, що існуючий договір поруки від 12.12.2012 р. за № 123 за своєю сутністю та змістом визначається саме як фінансова порука.
Отже, фінансова порука – особливий вид фінансових послуг, що надаються фінансовими установами, юридичними особами або фізичними особами – підприємцями (поручителі), які поручаються перед кредитором третьої особи (боржника) виконати основне грошове зобов’язання, сплатити неустойку, проценти за користування чужими грошовими коштами, відшкодувати збитки замість боржника і надають поручительські послуги систематично на платній основі з метою отримання прибутку.
За таких обставин вбачається, що мій чоловік взагалі не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання договору поруки від 12.12.2012 р. за № 123, оскільки не мав, у відповідності до закону, взагалі права на укладання даного виду договору. Відсутність у Відповідача 2 необхідного обсягу цивільної дієздатності фактично, про наявність яких визначено ст. 203 ЦК України, говорить про недодержання загальних вимог чинності даного правочину.

2. Щодо недоведеності судом фактичних обставин справи, які існують між сторонами судового процесу.
Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно ч. 1 ст. 190 ЦК України «Майном, як особливим об'єктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки».
Укладення договору поруки моїм чоловіком створило саме майнові обов’язки також і для мене. На сьогодні наступили наслідки, пов’язані із невиконанням основним боржником перед Відповідачем 1 своїх кредитних зобов’язань.
Суд першої інстанції не дослідив дану обставину, та помилково прийшов до висновку про те, що порука є способом забезпечення виконання зобов’язання та не створює обов’язки для мене. Суд нічого в оскарженому мною рішенні не зазначив про настання відповідальності за невиконання грошового зобов’язання Відповідача 2, а тому на сьогодні я фактично несу відповідальність, оскільки 12.05.2013 р., коли при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-1234/12 виданого 12.12.2012 р. Соснівським районним судом м. Черкаси про стягнення з Чука Максима Андрійовича на користь КС «Фінансовий союз» боргу було складено акт опису та арешту майна, до якого були включені об’єкти майна, що є моєю особистою приватною власністю. Зазначене в акті опису особисте моє майно – є вилученим у мене.
Не Фуркало Максим Андрійович несе сьогодні відповідальність перед Відповідачем 1, а я, Чук Ганна Олександрівна, оскільки на виконання заочних судових рішень в рахунок погашення заборгованості за договором поруки від 12.12.2012 р. за № 123, порушують мої права як власника майна на яке звернуто стягнення та права моєї дитини (сім'ї в цілому), у тому числі права на достатній життєвий рівень, на житло, на власність.

За таких обставин вбачається, що я як особа, яка не є стороною договору поруки від 12.12.2012 р. за № 123 чомусь несу відповідальність. Всі дії ДВС та прийняті заочні судові рішення Соснівським районним судом що у спорах між Сторонами даного судового процесу – оскаржуються в судовому порядку та знаходяться на стадії розгляду справи по суті.

Слід зазначити, що за приписом ст. 371 ЦК України, ст. 73 СК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Цього не було зроблено Відповідачем 1.

Згідно ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України «Майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу)».
Відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім'ї визначаються виключно законами України; шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї (ст. 51, 92). У статті 3 СК України встановлено, що сім'я створюється на підставі шлюбу та на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, серед яких визначено проживання жінки та чоловіка однією сім'єю.
Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність майнових відносинах, які регулюються положеннями СК України та ЦК України.
Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійною заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 Кодексу).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша ст. 61 Кодексу).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісно власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
З наведених положень випливає, що власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належне частки за законом та спадкування.
Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта ст. 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатись своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга ст. 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої ст. 92).

Я вважаю, що даний спірний договір поруки від 12.12.2012 р. за № 123, підписаний Відповідачами за обставин невизначеності умов виконання кредитного договору № 123Ф від 12.12.2012 р. за договором поруки, за які поручився у дійсності мій чоловік, фактично передбачає умови розпорядження майном мого чоловіка, що знаходиться у нашій спільній сумісній власності подружжя.

Слід зазначити, що у відповідності з ч.2 ст. 65 СК України дружина має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, яки має невисоку вартість (31 ЦК України). Але у даному разі спірний договір поруки між сторонами від 12.12.2012 р. за № 123 року не є дрібним  побутовим правочином та потребує згоди іншого подружжя, тобто моєї. Про це я наголошувала неодноразово в судовому процесі, натомість суд не звернув на це належної уваги та не надав цим обставинам жодної оцінки.
    Окрім того, з договору поруки № 123 від 12.12.2012 р. не видно умов основного кредитного договору № 123Ф від 12.12.2012 р. а саме: суму займу, дати  повернення коштів, розрахунки при порушенні умов договору, розрахунок штрафів, розмір штрафних санкцій та розміру нарахування річних процентів при порушенні кредитного договору: тобто не видно з договору поруки, за які конкретно умови договору займу поручився мій чоловік, хоча договір поруки і підписаний був ним проте Відповідач 2 не підписував кредитного договору № 123Ф від 12.12.2012 р.
Мій чоловік, в розмові зі мною зазначав, що у момент підписання договору поруки між ним та Відповідачем 1, останній не надав йому укладений із боржником (Хрипуном П.М.) кредитного договору займу для ознайомлення.

Звертаючись до суду першої інстанції, в обґрунтуванні своїх позовних вимог я посилалась на ст. 215 ЦК України, яка містить перелік підстав, з яких правочин може бути визнано недійсним.
Частина 1 ст. 215 ЦК України встановлено: «Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу».
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України «Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави суспільства, його моральним засадам».
Частиною 2 ст. 203 ЦК України встановлено, що «Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності».
    
Враховуючи все вищевикладене, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не дійшов того висновку що саме недодержання сторонами спірного правочину вимог вищевказаних норм закону, є підставою для визнання оскаржуваного мною договору поруки недійсним, що фактично є порушенням судом першої інстанції як норм матеріального так і процесуального права.
На мою думку, суд першої інстанції при прийнятті рішення невірно послався на роз’яснення пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справі від 30.03.2012 р., оскільки в даних роз’ясненнях іде мова саме про кредитний договір (тобто отримання коштів від інших осіб),
На підставі вказаного та у відповідності до Конституції України; ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; ст.ст. 203, 215, 526, 530, 553, 554, 610, 625, 1047-1050 ЦК України; ст.ст. 3, 18, 59, 60, 65, 73 СК України; ст.ст. 5, 10, 60, 208, 212-215, 292, 294, 295 ЦПК України,

ПРОШУ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД:

1.    Прийняти до розгляду апеляційну скаргу та задовольнити її.

2.    Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.07.2013 р. у справі № 123/1234/13-ц – скасувати;

3.    Прийняти нове рішення, яким задовольнити мої, Чук Ганни Олександрівни, позовні вимоги викладені у позовній заяві від 12.07.2013 р. про визнання договору поруки недійсним.

4.    Стягнути з Відповідачів на мою користь суму сплачених мною судових витрат.

5.    Про день слухання справи повідомити сторони та третю особу викликавши їх у судове засідання.

Додатки:
1.    Два примірники апеляційних скарг для Відповідачів;
2.    Оригінал оскаржуваного рішення суду від 12.07.2013 р. по справі № 123/1234/13-ц – суду;
3.    Дві копії оскаржуваного рішення суду від 12.07.2013 р. по справі № 123/1234/13-ц – Відповідачам;
4.    Документ, що свідчить мною сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

«___»_____________2013 р.                     ______________Г.О.Чук

Banner V1

Back to top