до Апеляційного суду Черкаської області
18015, м. Черкаси, вул. Гоголя, 316
Суд першої інстанції: Драбівський районний суд Черкаської області
19800, Черкаська область, смт. Драбів, вул. Шевченка, 13
Позивач (апелянт): Пилипенко Олександр Григорович
27503, Кіровоградська область,
м. Світловодськ, вул. Іванка бyд. 7, кв. 3
тел.: (093) 660-42-38
Представник Позивача: Бодашко Олександр Олександрович
тел.: (093) 660-42-38
Відповідач: Фролова Кристина Валеріївна
19800, Черкаська область,
смт. Драбів, вул. Леніна № 2
Справа № 2/1234/12/12
Суддя – Задорожній В.П.
Апеляційна скарга
на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 13.09.2012 р.
13.08.2012 р. Драбівським районним судом Черкаської області було відмовлено, Пилипенку Олександру Григоровичу, у задоволені позовної заяви у справі за його позовом до Фролової Кристини Валеріївни про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Повний текст даного оскаржуваного рішення, було отримано від суду 13.08.2012 р.
Ознайомившись із повним текстом рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 13.08.2012 р., сторона Позивача приходить до висновку, що дане рішення було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.
Верховний Суд України в Постанові Пленуму ВСУ від 29. 12. 1976 р. № 11 «Про судове рішення» (із змінами та доповненнями) зазначив, «що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності — на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні».
Аналогічні вимоги закріплені у ст. 213 ЦПК України. Згідно з цими вимогами, «судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні».
В своєму рішенні суд зазначає (другий абзац знизу, перших два речення): «Сімейне законодавство послідовно закріплює принцип роздільності майна батьків і дітей. Згідно ч. 1 ст. 173 СК батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна», слід вказати про наступне:
Сімейне законодавство не містить принципу роздільності майна і дітей. Сімейне законодавство, регулює сімейні відносини, зокрема на засадах домовленості (договором) між їх учасниками.
Частина 2 ст. 9 СК України зазначає, що «особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства».
Однак, ч. 1 ст. 173 СК України вказує, що «батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна». З огляду на логіку і загальні засади Сімейного кодексу України, даною статтею встановлюється режим індивідуальної власності батьків і дітей або режим права власності кожного члена сім'ї. Дане положення загалом не є чимось особливими і таким, що притаманне тільки сімейному праву. Оскільки роздільність власності батьків і дітей витікає, зокрема з положень ст. 31, 32 ЦК України (в частині можливості бути стороною дрібних побутових правочинів та права бути учасником (засновником) юридичних осіб та розпоряджатися доходами) і загалом із загального поняття цивільної правоздатності.
Проте суд першої інстанції відмовляючи Позивачу у задоволенні позовної заяви, не взяв до уваги той факт, що згідно ч. 2 ст. 173 СК України, майно малолітніх та неповнолітніх дітей вважається таким, що належить батькам, і це положення наводиться без винятків, то тут необхідно адекватно розуміти підстави виникнення і порядок вирішення спору.
З матеріалів справи вбачається, що Відповідачем та Позивачем було придбане срібло у період реєстрації шлюбу. Розписка була складена Відповідачем та надана Позивачу 16.10.2010 р. Шлюб між ними було розірвано 17.11.2010 р.
Тобто на момент придбання срібла та спільного проживання дитини однією сім’єю із сторонами по даній справі, ними було складено дану розписку в якій і зазначено, що така кількість срібла була придбана ними для їхньої доньки Софії, яка є малолітньою особою – 02.07.2006 р.н.
Суд в порушення норм матеріального та процесуального права не встановив факт наявності самого права власності малолітньої дочки на вказане майно, оскільки із загального змісту законодавства виходить, що якщо діти або їх представники не зможуть підтвердити свої права на майно, то воно вважається таким, що належить батькам.
Суд зазначає (другий абзац знизу, третє речення), «Відтак батьки вправі придбати для дитини будь-яке майно, яке знаходиться в обігу, в тому числі і цінні метали».
Слід зазначити, що виникнення, припинення, перехід прав та обов’язків, згідно до чинного законодавства, відбувається на підставі правочинів.
При придбані особисто Позивачем срібла, в копіях відповідних підтверджуючих документів (довідка КБ «Фінанси та Кредит» від 11.07.2012 р. за вих. № 44, завірені копії квитанцій, довідка Світловодського відділення ПАТКБ «Правекс-Банк» від 10.08.2012 р. за вих. № 201), які наявні в матеріалах справи вбачається, що дане срібло було придбане особисто Позивачем, а тому зазначена судом обставина, що «батьки вправі придбати для дитини будь-яке майно, яке знаходиться в обігу, в тому числі і цінні метали» в даних правовідносинах не може бути застосовано, оскільки таке майно було придбане особисто Бондаренком О.Г., де за договором купівлі - продажу Позивач виступав як покупець.
У Позивача та Відповідача по даній справі відсутній будь-який документ, який би підтверджував придбання батьками Софії даного майна саме для їх дитини.
А тому, розписка яка була складена сторонами, не може вважатися такою що визначає правовласності дитини на такий вид майна. Походження права власності на такий вид майна, відповідно до чинного законодавства, визначається шляхом укладення письмового документа з обов’язковим дотриманням встановленою законом формою та порядком укладення такого договору, його посвідчення. В іншому випадку, такий правочин (розписка) є нікчемним.
В своєму рішенні (другий абзац знизу, четверте речення), суд вказує, що «В будь-якому випадку власністю дитини є майно, яке придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання, та виховання дитини», з цього приводу зазначу наступне.
Срібло не може бути таким видом майна, яке забезпечує розвиток, навчання та виховання дитини. Срібло є в першу чергу «статусним майном». Більше того, розпоряджатися на власний розсуд таким майном Софія не зможе, оскільки із змісту 31 та 32 статті ЦК України виходить, що малолітня особа (до досягнення дитиною 14 років) має право вчиняти лише ті правочини, які задовольняють побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість. Неповнолітня особа (дитина віком від 14 до 18 років) вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
В даному випадку розпорядитися майном, яке суд вважає що є власністю дитини, Софія зможе лише у віці до досягнення нею повних вісімнадцяти років і то при умові, якщо таке майно до того часу буде збережено Відповідачкою, оскільки на сьогоднішній день Позивачу абсолютно нічого не відомо про сохранність та збереження даного майна.
За таких обставин вбачається, що правовий статус майна, який визначений в розписці є таким що був набутий саме Позивачем та Відповідачем та який є спільною сумісною власністю подружжя, а суд першої інстанції неправильно дійшов висновку, без посилання на відповідну норму матеріального права щодо належності Софії на праві власності такого майна.
Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 203 «правочин має вчинятися у формі, встановлений законом».
Стаття 208 ЦПК України зазначає, що «правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу».
Отже виходить, що складанням розписки на доньку Позивача та Відповідача – Софію, такий правочин має вчинятися у письмовій формі, оскільки зі змісту його визначено, що такий правочин значно перевищує у вищевказаній статті ЦК України суму.
За таких обставин вбачається, що розписка є єдиним документом, в якій зазначається, що майно придбане батьками дитини та яке передається для його збереження – Відповідачу (Фроловій Кристині Валеріївні).
Приймаючи оскаржуване рішення, суд абсолютно нічого не вказав та не охарактеризував розписку щодо притаманності їй будь-якого з виду договорів.
Так ознаки договору зберігання не притаманні розписці, оскільки відповідно до ЦК України, за договором зберігання річ передається на зберігання іншій особі.
Проте, зі змісту розписки та висновку до якого суд помилково дійшов вбачається що, якщо таке майно належить дитині, то джерело виникнення права на таке майно є саме його дарування батьками (а не придбання його для дитини, оскільки розписка сторонами по справі складалася не до придбання Позивачем срібла – а після).
Цивільне законодавство, зокрема передбачає виникнення права власності на нерухоме та рухоме майно у особи незалежно від віку, шляхом укладення договору дарування.
Відповідно до ч. 1 ст. 718 ЦК України «Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі».
Частина 5 ст. 719 ЦК України зазначає, що «Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню».
Відповідно до ЗУ «Про національний банк України», «валютні цінності - матеріальні об'єкти, визначені законодавством України про валютне регулювання як засоби валютно-фінансових відносин».
Так, у Постанові правління НБУ за № 45 від 14.02.2007 р. «Про затвердження Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні» яка зареєстрована у Міністерстві юстиції 03.03.2007 р. за № 181/13448 зазначено, що «До валютних цінностей належать: банківські метали - золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.»
З огляду на вищезазначене вбачається, що суд першої інстанції не визначив факт належності дочці, Позивача та Відповідача, на праві власності 100 кг. срібла та в порушення вимог процесуального законодавства, не перевіривши всебічно обставини даної справи, вирішив справу згідно з нормами матеріального права які не вірно застосував до даних правовідносин.
Оскільки порядок виникнення права власності на визначене у розписці майно, набувається у встановленому законом порядку з обов’язковим складанням письмового документа та подальшим його таким посвідченням в нотаріальному порядку, в якому обов’язково б шлося про збереження тієї кількості майна що визначена у розписці.
Так, суд першої інстанції даних обставин не дослідив та прийняв рішення всебічно не розглянувши справу. Виникають прості та логічні запитання:
• А що ж тоді залишиться дитині, якщо на момент укладання розписки Відповідач 15 кг. срібла віддала третій особі під заставу свого боргу?
• Скільки на сьогодні залишилось срібла для дитини (яке як зазначив суд є її власністю) та чи залишилось воно взагалі?
• Якщо суд вказує, що це є власністю дитини, тоді яким саме чином Софія зможе розпорядитися своїм майном (для забезпечення свого розвитку, навчання та виховання), у разі його відсутності?
• Яким саме чином донька Позивача, через деякий час, зможе захистити своє право на дане майно, якщо в неї немає жодного правовстановлюючого документа, що підтверджував би її право на даний вид майна?
Суд дійшовши неправильного висновку зазначає (друга сторінка рішення, перший абзац зверху), «Таким чином, укладений на користь дитини правочин законодавству не суперечить, його зміст підтверджується як розпискою так і поясненнями самого позивача про те, що саме для дитини було придбане майно».
Даний вид правочину, суперечить закону, про що й було зазначено вище.
Варто зазначити, що цивільне законодавство встановлює чіткий порядок виникнення у осіб, учасників цивільних правовідносин, прав та обов’язків, які виникають при укладені правочинів та виходять із їх змісту. Форма правочину та порядок укладення його чітко визначена законом.
Із вказаної розписки не вбачається, що майно передається, дарується чи то здійснюються будь-які інші юридично-значимі дії, які б встановлювали та підтверджували факт переходу права власності за вказаною розпискою до малолітньої дитини (наприклад: малолітня дочка сторін по справі могла б бути власником майна та учасником спільної сумісної власності, коли бере участь у будівництві будинку або створені іншого майна, без встановлення умов його розподілу, а також спільної часткової власності (у разі приватизації квартири).
Окрім того, в розписці не вказано, що таке майно (100 кг. срібла) придбане було батьками Софії для забезпечення її розвитку, навчання, виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), а якщо немає такого визначення тому таке майно не може бути таким, що є власністю дитини, оскільки відповідно до ст.11 ЦК України, «Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини».
Форма та порядок укладення таких договорів з яких виникають цивільні права та обов’язки, стороною Позивача були викладені вище.
У зв'язку із викладеним сторона Позивача вважає, що позовні вимоги щодо розподілу спільного майна подружжя є таким, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції скасуванню, як таке, що було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права з не дослідженням всіх обставин справи та вимог чинного законодавства.
Враховуючи все вищевикладене на підставі ст.ст. 3, 11, 16, 31, 32, 203, 711, 719 ЦК України, ст.ст. 10, 13, 213, 292, 294, 295 ЦПК України а також ЗУ «Про національний банк України»,
ПРОШУ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД:
- Прийняти до розгляду апеляційну скаргу та задовольнити її.
- Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 13.02.2012 р. у справі № 2/1234/12/12 – скасувати.
- Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Пилипенка Олександра Григоровича, викладені у заяві від 06.08.2012 р. про уточнення позовних вимог та які були прийняті та долучені судом до матеріалів даної справи.
- Судові витрати (оплата судового збору) стягнути із Відповідача на користь Пилипенка О.Г.
Додатки:
1. Примірник Апеляційної скарги для Відповідача;
2. Оригінал оскаржуваного рішення суду від 13.08.2012 р. по справі № 2/1234/12/12 - суду;
3. Копія довіреності, на представника Позивача - суду;
4. Квитанція про сплату судового збору - суду.
«____»______________2012 р. О.О. Бодашко
(представник Пилипенка О.Г. за довіреністю)
Примітка до Апеляційної скарги у справі про поділ майна що було придбане батьками для їх дитини.
1. Ретельно вивчайте документи, обставини справи, а також аналізуйте іх із законодавством.
2. Саме таке вивчення всіх обставин та документів, дало можливість отримати позитивний результат в суді. Апеляційна скарга була задоволеноа- майно поділено навпіл. Суд касаційної інстанції не прийняв до розгляду касаційну скаргу Відповідачів, через її необгрунтованість та безпідставність.
