до Апеляційного суду Черкаської області

судова палата у цивільних справах

18015, м. Черкаси, вул. Гоголя, 316

Суд першої інстанції: Соснівський районний суд м. Черкаси

18015, м. Черкаси, вул. Гоголя, 316

Позивач: Стус Григорій Йосипович

18000, м. Черкаси, вул. Перемоги 23, кв. 32

Відповідач (Апелянт): Приватне підприємство «Черкаський авіаційний завод»

 

18000, м. Черкаси, вул. Жовтнева 15

 

 

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12.05.2010 р.

12 травня 2010 року Соснівським районним судом м. Черкаси, було прийняте рішення по  справі за позовом Стуса Григорія Йосиповича до приватного підприємства «Черкаський авіаційний завод» про виплату невиплаченої заробітної плати при звільненні, проведення запису в трудову книжку та відшкодування моральної шкоди, яким позов задовольнив частково а також вирішено:

 

· Стягнути з приватного підприємства «Черкаський авіаційний завод»  на користь Стуса Григорія Йосиповича невиплачену заробітну плату в сумі 15053 грн. 55 коп., моральну шкоду в сумі 5000 грн., а всього 20053,55 грн.;
· Стягнути з приватного підприємства «Черкаський технічний центр по обслуговуванню великовантажних автомобілів» судовий збір на користь держави 51 грн.;
· Стягнути з приватного підприємства «Черкаський технічний центр по обслуговуванню великовантажних автомобілів» витрати на користь УДК в м. Черкаси витрати з інформаційно-технічного розгляду справи в сумі 120 грн.

Ознайомившись з рішенням вважаємо, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного:

 

Відповідно до п. 1. Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.1976 р. «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

 

Про те, розглядаючи оскаржуване нами рішення (яке чомусь не містить номеру судової справи), можна дійти висновку, що воно прийняте з порушенням вимог цивільного процесуального та цивільного кодексів України та вирішено без застосування відповідної норми матеріального права.

 

Щодо математичних розрахунків суду першої інстанції, варто зазначити, що 17.02.2005 року було підписано Контракт із Стуса Г.Й., та відповідно цього ж самого дня позивач приступив виконувати свої обов’язки за ним, тому до кінця місяця 2005 року Стуса Г.Й. фактично пропрацював 8 днів, а ні як не 20 днів, тому висновок суду в цій частині є не обґрунтованим та недослідженим, оскільки суд прийшов висновку, що за лютий 2005 року було недораховано 330 грн. а вся сума недонорахованої заробітної плати за 2005 рік складає 2750 грн., Даний висновок суду є невірним, тому що враховуючи не повний відпрацьований Стусом Г.Й. лютий місяць 2005 року, сума не донарахованої заробітної плати складає 2420 грн. (2750 грн. – 330 грн.) а ні як не 2750грн, про що зазначає суд.

 

Надалі, суд першої інстанції вказує, що за 2006 рік не донараховано 135 грн., суми заробітної плати, хоча відповідно до довідки про нарахування заробітної плати на ПП «ЧАЗ» Стусу Г.Й. за період з 17.02.2005 р. по 12.04.2009 р. наданої нами під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, за серпень 2006 року, нараховано 490 грн. 80 коп., але суд чомусь вказує на суму 490 грн. без копійок, тому сума не донарахованої заробітної плати має бути не 135 грн. як зазначає суд в рішенні, а 135 грн., 80 коп.

 

Невідомо, з яких причин суд не взяв до уваги той факт що за жовтень 2007 року, заробітна плата Музиці Г.Г. була нарахована більше ніж 550 грн., що й передбачено відповідно до умов підписаного між сторонами Контракту від 17.02.2005 р. про виконання робіт по юридичному обслуговуванню, а саме 619 грн. 21 коп. тобто на 69 грн. 21 коп. більше ніж це було передбачено умовами Контракту, тому вважаємо що суд мав зменшити стягнення зазначеної в оскаржуваному рішенні суми коштів на 69 грн. 21 коп.

 

Також не можна погодитись з висновком суду, про те, що за 2009 рік, позивачу було недораховано заробітної плати в сумі 617,44 грн., оскільки суд не врахував що за квітень 2009 року, позивачу була нарахована грошова сума в розмірі 1103,44 грн., замість 550 грн., тобто в квітні 2009 р. окрім 550 грн. було також нараховано на 553,44 грн. (1103,44 грн. – 550 грн.) більше ніж передбачено умовами Контракту. Але суд, не пояснюючи нічого, чомусь вказує суму 617,44 грн. Тому вважаємо, що висновок суду в цій частині є невірним, оскільки фактично за 2009 рік, позивачу було не донараховано не 617,44 грн. як зазначає суд, а лише 64 грн. (614,44 грн. – 553,44 грн.).

 

Тобто всього за період роботи позивачу було фактично не донараховано та не виплачено заробітної плати в сумі 2071 грн. але суд чомусь вказує суму 3502,44 грн. За таких обставин, наступні розрахунки суду є невірними.

 

Відповідно до наявних у матеріалах справи документів, сума премій за роки роботи Стуса Г.Й. складає 3708 грн., але суд вказує чомусь 3777,21 грн.

 

Суд вказує: «На думку суду, підлягає стягненню з відповідача: (3502,44 грн. + 1828,32 грн.) – 3771,21 = 1553,55 грн.», на думку апелянта, підлягає стягненню сума яка дорівнює: (2071 грн. + 5,96 грн.) – 3708 грн. = – 1631,04 грн. Тобто в даному випадку Стус Г.Й. має ще доплатити ПП «ЧАЗ» грошову суму, яка складає 1631,04 грн.

 

Таким чином, грошова сума що підлягає стягненню з відповідача на користь Стус Г.Й. повинна бути 0 грн. (нуль гривень).

 

Щодо виплати 10%-ї винагороди по виграшних справах.

 

Вважаємо що суд в даному випадку дійшов невірного висновку. В ході судового засідання було з’ясовано, що по справі за позовом ПП «ЧАЗ» до «Техномаш-космос – Транс»  30.12.2006 р. була укладена мирова угода між сторонами та яка затверджена ухвалою господарського суду від 30.12.2006 р. у справі № 12/1244; по справі за позовом ПП «ЧАЦ» до ПП «Канівський ядерний завод» також було досягнуто мирової угоди; у справі за позовом ПП «ЧАЗ» до ВАТ «Смілянський атомний комбінат» було стягнуто з відповідача на підставі судового наказу 59,56 грн., тому сума винагороди має складати не 367,30 грн. у даній справі як зазначає суд в рішенні, а лише тільки 5,96 грн. (10%).

 

Мирова угода за ЦПК спрямована на врегулювання спору шляхом взаємних поступок. Проте зовсім інше правове розуміння мирової угоди в господарському судочинстві. Так, тут мирова угода не приводить до вирішення спору по суті, а сторони у такий спосіб відмовляються від судового захисту та ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених умовах. Тобто, мирова угода в господарському судочинстві - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами.

 

У зв’язку з цим, на перший погляд, є всі підстави ототожнювати мирову угоду господарського судочинства з новацією - припинення зобов’язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами (ст.604 ЦК України). Проте таке ототожнення недопустиме, оскільки при цьому не враховуються суттєві обставини - мирова угода затверджується господарським судом та існує особливий порядок примусового виконання її умов.

 

Відповідно до цивільного процесуального законодавства, сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. Стаття 22 ГПК України визначає основні процесуальні права та обов'язки сторін, та визначає право позивача до прийняття рішення по справі відмовитись від позову. Дана стаття не дає такого чіткого визначення права сторонам як укладення мирової угоди, як це визначено в цивільному процесі. Але ч. 1 ст. 78 ГПК України містить норму, яка надає сторонам право у добровільному порядку врегулювати спір укладенням мирової угоди. Умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах так, як і в відповідній статті ЦПК (копії яких є в матеріалах справи оскаржуваного рішення). При цьому, дана стаття не дає визначення на якій стадії господарського процесу сторони мають право укласти мирову угоду.

 

Варто також зазначити, що в силу ст.ст. 11, 202 Цивільного кодексу України затверджена судом мирова угода за своєю правовою природою є правочином, який за загальними принципами цивільного законодавства має бути виконаний за правилами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

 

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

 

За змістом ст.ст.599, 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Таким чином можна зробити висновок, що в господарському судочинстві мирова угода - хоча і за своєю правовою природою є правочином, проте, після її затвердження ухвалою господарського суду, направлена не на зміну або припинення цивільно-правових відносин, а на обов’язок виконання судового рішення на умовах затвердженої мирової угоди.

 

Отже, затверджені господарським судом мирові угоди у справах в яких Стус Г.Й. брав участь не є виграшними справами, оскільки як і було зазначено вище – спір по існуючим судовим процесам був врегульований у добровільному порядку шляхом укладення мирової угоди.

 

Тому висновок суду щодо: «Суд вважає, що при звільненні з роботи відповідач повинен був здійснити повний розрахунок з позивачем, а саме виплатити йому передбачені договором суми заробітної плати та відсотків по кожній виграшній справі», є не вірним, оскільки як і було нами доведено, що вище перелічені господарські справи та спори по ним вирішені були не в порядку щодо стягнення в подальшому з боржника (на стадії виконання судового наказу) в примусовому порядку грошових коштів – були не виграшні, оскільки дані судові процеси були врегульовані в добровільному порядку.

 

Таким чином за всі справи, в яких приймав участь Стус Г.Й. сума винагороди становить 5,96 грн., а ні як не 1828,32 грн. як вказує суд. Тому висновок суду щодо стягнення сум виплат винагороди є невірно встановленим.

 

 

 

Що стосується відшкодування моральної шкоди.

 

Суд першої інстанції зазначає: «Також підлягає частковому стягненню моральна шкода, яка полягає в несвоєчасному отриманні позивачем не донарахованої заробітної плати, що спричинило йому моральні страждання, необхідність звернення до суду, моральну шкоду суд оцінює в 500 грн.» варто зазначити про наступне.

 

Стус Г.Й. звернувся до суду із позовом про виплату не виплаченої заробітної плати при звільнені, проведення запису в трудову книжку та відшкодування моральної шкоди, вказавши у позові що у відповідності до п. 8 ст. 4 Декрету КМУ «Про державне мито», пп.2 п.3 ст. 81 ЦПК України, Стус Г.Й. звільнений від сплати держмита та ІТЗ судового процесу.

 

Тобто позивач звернувся до суду із позовом, який містить одночасно майновий і немайновий характер. Розмір ставок державного мита із позовних заяв про відшкодування моральної шкоди має визначатися відповідно до підпункту «ж» пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 (зі змінами та доповненнями). Якщо в одній позовній заяві об’єднанні вимоги майнового та немайнового характеру, державне мито підлягає оплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового, так і немайнового характеру (пункт 36 Інструкції Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року № 15 «Про порядок обчислення та справляння державного мита»).

 

Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди складала 5000 грн., відповідно до зазначеного підпункту Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 із позовних заяв відшкодування моральної шкоди з ціною позову від 100 до 10000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян – 5% ціни позову.

 

За таких обставин Стус Г.Й. повинен був сплатити державне мито у розмірі 5% заявленої вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 5000 грн. що складає 250 грн.

 

Суд першої інстанції перед відкриттям провадження у даній справі, мав прийняти ухвалу про усунення недоліків, та запропонувати Стусу Г.Й. оплатити зазначений розмір державного мита, та після усунення недоліків позивачем – відкрити провадження у справі.

 

Тому суд першої інстанції в порушення ст. 122 ЦПК України відкрив провадження у справі, остаточно не з’ясувавши, що позов Стуса Г.Й. містить декілька вимог в тому числі заявлену вимогу про відшкодування моральної шкоди яка містить певну грошову суму, оскільки згідно до пункту 5 ст.119 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаціно-технічне забезпечення розгляду справи. Позивач не сплатив відповідну суму державного мита, а суд чомусь не прийняв ухвалу про повернення позовної заяви.

 

Окрім того, Стус Г.Й. в обґрунтуванні нібито завданої йому моральної шкоди вказав лише: «Своїми проти правними діями, не бажанням розрахуватися зі мною, позивачем Стус Г.Й., відповідач ПП «ЧАЗ» призводить мене до фізичних та моральних страждань, додаткових зусиль для облаштування життя та життя своєї сім’ї, погіршився спокій сім’ї та здоров’я, а тому я оцінюю нанесену мені моральну шкоду в сумі 5 000 грн.» без подання відповідних доказів щодо того, яка саме моральна шкода завдана відповідачем.

 

Слід зазначити, що під моральною шкодою, відповідно до чинного законодавства, слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи) (посади); 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

 

Стус Г.Й. абсолютно нічого не довів суду та не надав жодних доказів щодо дійсності завдання йому моральної шкоди. Суд також чітко, з посиланням на відповідні норми чинного законодавства, не вказав з яких саме підстав підлягає до відшкодування моральна шкода, вказавши лише що моральна шкода, підлягає частковому стягненню, яка полягає в несвоєчасному отриманні позивачем не донарахованої заробітної плати.

 

Хоча, якщо слідувати зазначеної логіки то варто зазначити про те, що Стус Г.Й. взагалі не мав право ставити вимоги про стягнення заробітної плати за минулі роки, при цьому чудово розуміючи і знаючи той факт що йому були, як вважає позивач, не донараховані грошові кошти, оскільки отримавши заробітну плату не в розмірі передбаченому Контрактом від 17.02.2005 р. протягом достатньо тривалого часу, Стус Г.Й. ще в той час знав про «порушення» умов контракту та повинен був тоді (в період 2005 року) звернутись до суду з вимогою про стягнення недонаврахованої суми заробітної плати. Стус Г.Й. знав про це, але чомусь не звернувся до суду із таким позовом.

 

Стус Г.Й. не мав права у 2009 році звертатись до суду про стягнення заробітної плати за минулі роки, оскільки йому було відомо про несплату повної суми заробітної плати ще у 2005 році та за таких обставин, суд з порушенням вимог чинного законодавства, незрозуміло з яких підстав стягує з ПП «ЧТЦ по ОВА» суми заробітної плати за минулі роки.

 

Як вже зазначалось неодноразово нами в судових засіданнях, що відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за вирішенням спору про оплату праці працівники можуть звернутись до обраної на підприємстві КТС або до суду в строки, передбачені ст.ст. 225, 228, 233 КЗпП України. При цьому, у справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення із заявою до КТС або безпосередньо до суду, який обчислюється з дня коли працівник дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права.

 

Як вбачається з даних довідки про нараховану заробітну плату на ПП «ЧАЗ» та інших документів, заробітна плата виплачувалась позивачу у відповідних сумах а також компенсація за невикористану відпустку. Пункт 25 вказаної Постанови встановлює, що Глава XV КЗпП України не передбачає винятків щодо застосування строків звернення до суду. Тому і правило ст.238 КЗпП України про право органу, який розглядає спір, постановити рішення про виплату працівникові належних йому сум (крім передбачених ст. 235 КЗпП України виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання нижче оплачуваної роботи) або обмеження будь-яким строком застосовується за умови додержання строків звернення за вирішенням спору.

 

З матеріалів справи очевидно, що Стус Г.Й. про порушення свого права дізнався в 2005- 2006 р.р., 2008-2009 р.р., а до суду звернувся лише в липні 2009 року з вимогами стягнення не донарахованих сум заробітної плати за минули роки.

 

Отже, як йдеться далі в п.25 Постанови, пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.

 

Тому можна зробити висновок, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував вищезазначену Постанову, та фактично прийняв рішення про стягнення сум не донарахованої заробітної плати за минули роки. Суд першої інстанції неповно з’ясував всі обставини, що мають значення для справи, висновки які встановив суд першої інстанції невідповідають обставинам справи.

 

Враховуючи все вищевикладене, є всі підстави вважати, що рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12.05.2010 р. прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому керуючись ст. 3, 16 ЦК України; ст.ст. 10, 13,292, 294, 295 ЦПК України, приватне підприємство «Черкаський авіаційний завод» просить Шановний Апеляційний Суд:

1. Прийняти Апеляційну скаргу до провадження;

2. Рішення від 12.05.2010 року Соснівського районного суду м. Черкаси у справі за позовом Стуса Григорія Йосиповича до приватного підприємства «Черкаський авіаційний завод» про виплату невиплаченої заробітної плати при звільненні, проведення запису в трудову книжку та відшкодування моральної шкоди – СКАСУВАТИ;

3. Ухвалити нове рішення по даній справі, яким відмовити Стусу Григорію Йосиповичу у задоволенні його позовних вимог.

Додатки: Апеляційна скарга – позивачу.

Директор

 

ПП «ЧАЗ»                                                                                                                         Леонов В.П.