На сьогоднішній день, в процесі ведення господарської, або іншої діяльності, пов'язаної з економікою, з метою підвищення мобільності та прискорення її, при підписанні первинних документів, використовується факсиміле підпису уповноваженої особи. Це пов'язано з тим, що в Україні, на протязі тривалого періоду часу, законодавець не міг визначитися з резонністю і правомірністю використання такого ходу при підписанні первинних документів, однак ситуація загострювалася й вимагала правового врегулювання.
Щоб розвіяти всі незрозумілі аспекти факсиміле, варто згадати, що термін несе в собі однозначне поняття друку твору, которий повністю відтворює графічно раніше випущених видання, до якого можна віднести оригінал рукопису, підпису, малюнку, креслення, гравюри, монограми, включаючи особливості паперу та обкладинки .
Відносно факсиміле підпису - це печатка, кліше, який допомагає відтворювати собственоручно підпис особи безліч разів.
На рівні законодавства, це питання урегульовано за допомогою нормативів Цивільного кодексу, а саме в частині 3 статті 207. Використання факсиміле підпису встановлюється законом, іншими актами цивільного законодавства, або за угодою сторін у письмовій формі, в якій повинні міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Також, в частині 1 статті 207 Цивільного кодексу зазначено, що укладеною в письмовій формі угоду можна вважати, якщо волевиявлення сторін виражено за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Тому, якщо особи бажають використовувати факсиміле підпису для здійснення діяльності в господарському секторі, то їм достатньо зафіксувати свої наміри про це, з відображенням відбитка факсимільного підпису, перечесленням осіб, які мають доступ до використання факсимільного відбитка, а також переліком документів, на яких можливе використання факсимільного відбитка.
Незважаючи на досить однозначну регуляцію за допомогою Цивільного кодексу, це питання дуже варіативно визначається на нормативно-правовому рівні. Винятки в трактуванні цієї норми виникають при проведенні бухгалтерського і податкового обліку. Міністерство фінансів України в сукупності з Державною податковою службою, вимагали в більшості випадків наявності на первинних документах підписів, зроблених власноручно особами, уповноваженими підписувати такі договори. У своїх вимогах зазначених відомств головних чином посилаються на податковий кодекс, закон «Про бухгалтерський облік та фінансову облікову в Україні», положення, щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку, підтверджене наказом Міністерства фінансів України та іншими, не основними нормами.
Не зовсім зрозуміло, яким чином ці органи посилалися на перераховані вище документи, адже ні в одному з них не містилися згадки щодо заборони використання факсиміле при вчиненні правочинів.
Досить багато колізій було ліквідовано при прийнятті в вересні 2015 року закону «Про електронну комерцію», в якому чітко було прописано, що угоду неможливо визначити як недійсну, в зв'язку з вчиненням її в електронній формі, якщо інші положення не передбачені законом. Також в цьому ж акті було зазначено, що відповідно до цивільного законодавства, або за домовленістю сторін, електронна угода повинна бути підписана сторонами, а моментом вчинення підпису є саме використання аналога власноручного підпису (саме факсимільного відображення оригіналу підпису за допомогою різних засобів копіювання, або іншого аналогу підпису), який використовується за обопільною згодою сторін, в якому міститися зразки для копіювання підписів.
Безумовно, якщо в законах, або інших нормативно-правових документах, актах органів державної влади і управління не вказано про заборону скріплювати угоди за допомогою факсиміле, посилання Міністерства фінансів, Податкової служби та їх структурних підрозділів на недійсність таких угод - є позбавленою заснування.
Аргументувати необхідність використання факсімеле необхідно спираючись на основоположні принципи загальновідомих типів правового регулювання, а саме: загальнодозвільному - «дозволено все, що прямо не заборонено законом» і спеціальнодозвільному - «заборонено все, що прямо не дозволено законом», іншими словами - «дозволено те, що прямо передбачено законом ».
Загальнодозвільний принцип належить до категорії приватного права, яке є сукупністю правових норм різних галузей права (до яких відноситься цивільне право, господарське право) предметом регулювання яких є відносини в сфері приватних, індивідуальних інтересів суб'єктів, які знаходяться в юридичній рівності, за допомогою переважаючого диспозитивного способу врегулювання. Останній надає особі, в разі можливості, право юридичної вибору.
Завдяки диспозитивним засадам цивільного права, його учасники можуть набувати можливість вчиняти правочин за своїм бажання, згідно законним нормам, набувати суб'єктивного права або не набувати їх, визначати кінцевий спосіб їх придбання і регулювати саму суть правових відносин, в яких вони складаються за своїм бажанням, розпоряджатися правами, які їм надані, і використовувати всі засоби для відновлення справедливості в разі порушення їх законних прав.
Саме згідно 207 статті Цивільного кодекста України і статтями 5,12 Закону «Про електронну комерцію» зараз і вирішується питання використання факсимільного підпису осіб, при здійсненні операцій (до яких також відноситься і складання первіяних документів) відбуваються за згодою сторін або відповідно до акта цивільного законодательтсва.
Важливо не забувати, що з метою усунення всіх можливих колізій з державними органами, інститутами та організаціями, факт використання факсиміле повинен бути визначений у відповідному договорі, а відображення відбитка факсимільного підпису, повинні бути закріплені за певним колом осіб, які мають повноваження на його використання, а так само - перелік документів, в яких можливо його використання.
Юридична консультація адвокатів м. Київ
Тел.: 063-595-87-10
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Адреса: м. Київ, вул. В. Житомирська, 15
