Під час завершення шлюбно-сімейних відносин зазвичай постає питання про розподіл майна, яке було набуте під час подружнього життя. Згідно загальних правил, майно, набуте подружжям під час шлюбу, є спільним майном (ст. 60 СК України).
Але є виключення з цього правила.
Згідно зі ст. 57 СК України, якщо шлюб не було розірвано, але чоловік і дружина проживають окремо через фактичне припинення шлюбних відносин, то майно, набуте ними за цей період, може бути визнане роздільним за рішенням суду. Це пов'язано з тим, що для сімейних відносин важливим є не тільки офіційно зареєстрований шлюб, але і реальні відносини між чоловіком і дружиною. Якщо таких відносин немає, і сторони фактично не складають одну сім'ю, то на них не поширюється режим спільності майна подружжя. У разі спору заінтересована сторона повинна довести до суду факт окремого проживання подружжя через фактичне припинення шлюбних відносин. У сучасних умовах спільне майно подружжя може бути поділене за взаємною згодою сторін. Сторони мають право укласти договір про розподіл спільного майна, вказавши при цьому, що певна річ була набута чоловіком (дружиною) під час окремого проживання сторін, тобто фактично за їхні кошти. Така річ (речі), за домовленістю подружжя, може бути визнана такою, яка належить на праві власності чоловікові або дружині. При цьому її вартість не враховуватиметься при розподілі спільного майна подружжя.
Статтею 69 СК України передбачено право дружини і чоловіка розподілити майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Таким чином, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою, уклавши договір про розподіл майна, яке перебуває у спільній сумісній власності. Якщо об'єктом розподілу є нерухоме майно, то такий договір укладається в письмовій формі і підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 69 Сімейного кодексу України).
Поділ спільного майна подружжя передбачає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і утворення на його основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя. Розподіл спільного майна може проводитися за добровільною угодою самого подружжя або в судовому порядку при наявності суперечок між ними.
Добровільний розподіл майна подружжя передбачає наявність взаємної згоди між чоловіком і дружиною щодо припинення режиму спільної сумісної власності для їхнього майна. При цьому поділ стосується лише наявного майна і не розповсюджується на майно, яке може бути набуте подружжям у майбутньому.
Згідно зі статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України), сімейні відносини можуть бути регульовані не лише Сімейним кодексом, але й іншими нормативно-правовими актами.
Оскільки Сімейним кодексом передбачено можливість регулювання сімейних відносин шляхом укладення договору, то при його укладенні можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Стаття 355 ЦК України визначає два види спільної сумісної власності осіб: спільну сумісну або спільну часткову. Проте, при поділі або виділенні натурою часток з майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, вважається, що частки у співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не передбачено договором або законом.
Пункт 3 статті 368 ЦК України встановлює, що майно, набуте подружжям у шлюбі, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не передбачено договором або законом. Спільна сумісна власність, як варіант права спільної власності, виникає з підстав, не заборонених законом. Проте порядок і умови виникнення спільної сумісної власності подружжя трохи відрізняються від учасників спільної часткової власності, передбаченої статтею 355 Цивільного кодексу України.
У статті 9 СК України законодавець закріпив право подружжя на укладення між собою сімейних договорів. При цьому, подружжя може регулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам СК України, інших законів та моральним нормам суспільства. Особи, які проживають разом як одна сім'я, також можуть регулювати свої сімейні відносини за договором, який повинен бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам Сімейного кодексу, інших законів України та моральним нормам суспільства.
Сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно та рівні права подружжя щодо його володіння, користування та розпорядження (ст. 63 Сімейного кодексу України).
Добровільний поділ майна подружжя
Згідно з ч. 1 ст. 65 СК України, принцип розпорядження спільним майном подружжя полягає в їхній взаємній згоді. Частковою стаття 69 СК України передбачає принцип розподілу майна подружжя також за взаємною згодою. Важливо відзначити, що ст. 60 СК України встановлює, що право на майно виникає одночасно у обох подружжя, коли вони набувають його хоча б одним із них, і власність на ім'я другого подружжя юридично не має значення, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток. Згідно зі ст. 70 СК, такі частки визначаються подружжям при поділі майна і є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Яке майно підлягає поділу?
Щодо майна, яке підлягає поділу, в контексті ст. 71 СК України воно розподіляється між подружжям в натурі. Такий порядок поділу між подружжям (без виділення часток) відрізняє спільну сумісну власність подружжя від випадків спільної сумісної та спільної часткової власності, які передбачені Цивільним кодексом України. За взаємною згодою, у разі необхідності, дружина та чоловік мають право укласти договір поділу нерухомого майна, а також виділити нерухоме майно зі складу всього майна подружжя. Це положення закріплено в пункті 4 глави 5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Зазначено, що добровільно, за взаємною згодою, згідно зі ст. 68 СК України подружжя має право здійснити поділ та виділ майна після розірвання шлюбу, а також у будь-який момент у разі взаємної згоди колишнього подружжя. Цей поділ майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, здійснюється за взаємною домовленістю між ними.
Отже, поділу підлягає лише майно, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя (колишнього подружжя) на праві спільної сумісної власності, при цьому частки розподіляються згідно з принципом рівності, якщо інше не передбачено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності, не підлягає такому поділу. Однак воно може бути предметом інших цивільно-правових угод, таких як договори дарування, купівлі-продажу, найму (оренди) та інші, які подружжя можуть укладати між собою на підставі ч. 1 ст. 64 СК України.
Предмет договору про поділ майна
Предметом угоди про поділ спільного майна подружжя (колишнього подружжя) може бути як усе майно (і майнові права), що були набуті подружжям під час шлюбу, так і його частина. В такому разі майно (майнові права), які не включені до предмету угоди, залишаються у спільній сумісній власності подружжя (колишнього подружжя). Угода про поділ майна подружжя (колишнього подружжя) може бути укладена з умовою виплати грошової компенсації у випадку нерівноцінності поділу або без такої умови.
У разі, якщо об'єктом поділу є нерухоме майно, набуте подружжям під час шлюбу та перебуває у спільній сумісній власності, і внаслідок угоди право особистої приватної власності переходить до одного з подружжя (колишнього подружжя), то така угода може бути документом, що підтверджує право власності одного з подружжя (колишнього подружжя) на цей об'єкт. Після укладення угоди про поділ майна подружжя (колишнього подружжя) відповідні відомості повинні бути занесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Проте існують і інші підходи. Зокрема, якщо об'єктом такої угоди є нерухоме майно, титульним власником якого є один з подружжя, і майно залишається за ним внаслідок поділу, то документ про право власності лишається попереднім документом, що посвідчує право власності на майно, і угода про поділ стає невід’ємною частиною цього документа. При цьому відомості про зміну правовстановлювального документа також повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки укладання такої угоди змінює правовий статус такого нерухомого майна.
Якщо титульним власником майна був один із подружжя, а внаслідок поділу нерухоме майно переходить до іншого подружжя, то угода про поділ майна стає документом, що підтверджує право власності іншого подружжя на це майно, на підставі якого нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на майно на ім’я іншого подружжя.
Предметом угоди про поділ спільного майна подружжя (колишнього подружжя) може бути як усе майно (і майнові права), що були набуті подружжям під час шлюбу, так і його частина. В такому разі майно (майнові права), які не включені до предмету угоди, залишаються у спільній сумісній власності подружжя (колишнього подружжя). Угода про поділ майна подружжя (колишнього подружжя) може бути укладена з умовою виплати грошової компенсації у випадку нерівноцінності поділу або без такої умови.
У разі, якщо об'єктом поділу є нерухоме майно, набуте подружжям під час шлюбу та перебуває у спільній сумісній власності, і внаслідок угоди право особистої приватної власності переходить до одного з подружжя (колишнього подружжя), то така угода може бути документом, що підтверджує право власності одного з подружжя (колишнього подружжя) на цей об'єкт. Після укладення угоди про поділ майна подружжя (колишнього подружжя) відповідні відомості повинні бути занесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Проте існують і інші підходи. Зокрема, якщо об'єктом такої угоди є нерухоме майно, титульним власником якого є один з подружжя, і майно залишається за ним внаслідок поділу, то документ про право власності лишається попереднім документом, що посвідчує право власності на майно, і угода про поділ стає невід’ємною частиною цього документа. При цьому відомості про зміну правовстановлювального документа також повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки укладання такої угоди змінює правовий статус такого нерухомого майна.
Якщо титульним власником майна був один із подружжя, а внаслідок поділу нерухоме майно переходить до іншого подружжя, то угода про поділ майна стає документом, що підтверджує право власності іншого подружжя на це майно, на підставі якого нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на майно на ім’я іншого подружжя
Поділ земельної ділянки
Враховуючи вимоги частини 1 статті 64, частини 2 статті 69 та частини 1 статті 71 Сімейного кодексу України, подружжя, згідно з взаємною згодою, має право на поділ земельної ділянки в натурі.
Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України, титульний власник має обов'язок звернутися до територіального органу Держгеокадастру України з метою поділу раніше сформованої земельної ділянки, яка перебуває в його власності, на дві окремі земельні ділянки. Згідно з технічною документацією з землеустрою, яка стосується поділу земельної ділянки на дві окремі, відомості про ці ділянки реєструються у Державному земельному кадастрі. Після здійснення державної реєстрації права власності на ці дві земельні ділянки, вони можуть стати об’єктом цивільних угод.
Оскільки ці дві новостворені земельні ділянки залишаються об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, для їх поділу в натурі необхідно застосовувати вимоги статті 71 Сімейного кодексу України, пункту 4 статті 89 Земельного кодексу України та статей 364 та 372 Цивільного кодексу України. Нотаріус може засвідчити угоду про поділ майна подружжя, в результаті якої кожному з подружжя буде належати по одній земельній ділянці.
Поділ майна подружжя в суді
Судовий поділ майна подружжя відбувається у випадку, коли між подружжям виникає суперечка щодо розміру їхніх часток, порядку чи методу поділу спільного майна. У процесі поділу майна суд спочатку визначає його предмет, тобто майно подружжя, яке підлягає поділу. Під час поділу майна подружжя враховуються наступні категорії об'єктів:
Речі (одна окрема річ або сукупність речей), що перебувають у власності подружжя на праві спільної сумісної власності.
Кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за кредитними угодами, угодами купівлі-продажу тощо, коли подружжя є кредитором і має право на отримання боргу або повернення майна тощо).
Боргові зобов'язання подружжя (зобов'язання, за якими подружжя є боржником і зобов'язане сплатити борг або передати майно тощо).
Поділ майна подружжя відбувається у два етапи:
Суд спочатку визначає розмір часток чоловіка та жінки в їхньому праві на спільне майно.
Після встановлення розміру часток поділяється саме майно відповідно до цих часток.
Важливо пам'ятати, що закон передбачає, що частки майна подружжя в їхньому праві є рівними згідно з частиною 1 статті 70 Сімейного кодексу України. Це правило залишається незмінним, навіть якщо один з подружжя не мав сталих доходів з поважних причин, таких як навчання, домашнє господарство, догляд за дітьми або хвороба, згідно з частиною 1 статті 60 Сімейного кодексу України.
Проте законодавство передбачає дві виняткові ситуації, коли суд може змінити розмір частки одного з подружжя в праві на майно. По-перше, суд може відступити від принципу рівних часток і зменшити частку одного з подружжя в разі, якщо ця особа діяла з вини, яка має суттєве значення, така як недбале ставлення до матеріального забезпечення сім'ї, приховування, знищення або пошкодження спільного майна, або витрачала його на шкоду інтересам сім'ї, згідно з частиною 2 статті 70 Сімейного кодексу України.
По-друге, суд може збільшити частку одного з подружжя в праві на майно, якщо з ним проживають неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти, і розмір аліментів, які вони отримують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, відповідно до частини 3 статті 70 Сімейного кодексу України. Збільшення розміру частки одного з подружжя в майні пов'язане лише з випадками стягнення аліментів на дитину.
