Конституція України у ст. 61 вказує що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Внаслідок цього виникає питання правильності додаткової кваліфікації постановлення завідомого неправосудного судового акту (ст. 375 КК) ще й як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) та/або службового підроблення (ст. 366 КК). Така кваліфікація є невипадковою в українській судово-слідчій практиці.
М.І. Хавронюк зазначає, що об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 375 полягає у постановленні суддею (суддями) завідомо неправосудного судового рішення. Неправосудним є судове рішення, в якому завідомо неправильно застосовано норму матеріального права, яке постановлено з грубим порушенням норм процесуального права, або в якому завідомо є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи [1, 1079].
Варто погодитись також із В.І.Тютюгіним, який зазначає, що Неправосудним є такий судовий акт, що не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Його неправосудність може бути пов'язана з невірним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального закону або з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. За своїм змістом неправосудний судовий акт може полягати, наприклад, у засудженні невинного, виправданні винного, призначенні несправедливо м'якого чи, навпаки, занадто суворого покарання, у незаконному затриманні, арешті, необґрунтованому накладенні адміністративного стягнення чи відмові у задоволенні обґрунтованих позовних вимог тощо. Постановлення неправосудного судового акта включає: а) складання відповідного процесуального документа; 6) підписання його суддею (суддями); в) проголошення акта (доведення до відома учасників процесу). Отже, постановлення судового акта завершується його проголошенням і з цього мо-менту злочин, передбачений ч. 1 ст. 375 КК, визнається закінченим незалежно від часу набуття ним законної сили, його виконання та викликаних ним наслідків [2, c. 999]
Професор М.І. Мельник вказує, що об’єктивну сторону злочину, передбачено ст. 364 КК України складають зловживання владою або зловживання службовим становищем. Він зазначає, що під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред’явлення вимог, а також прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов’язки, оскільки остання також має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб. Зловживання службовим становищем - це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з її посадою. У цілому зловживання службовим становищем - це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні права та можливості, якщо вона ними наділена. Зловживання владою або службовим становищем передбачає наявність взаємозв’язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при зловживанні у будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке передбачає як наявність передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами повноважень (прав і обов’язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сама посада [1, c. 1054]
А.В. Савченко та О.В. Кришевич вказують, що зловживання владою – це умисне використання службовою особою, що здійснює функції представника влади, свого службового становища всупереч інтересам служби, своїх прав із пред’явленням вимог і прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними або юридичними особами. Зловживання службовим становищем – це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з її посадою [3, c. 90]
Ще одним злочином, що інкримінується в таких випадках, є службове підроблення. М.І.Мельник при аналізі ст. 366 КК України вказує, що об’єктивну сторону ст. складають такі діяння як внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей; інше підроблення документів; складання завідомо неправдивих документів; видача завідомо неправдивих документів [1, c. 1062].
Виходячи з того, що процес постановлення судового процесуального акту (вироку, рішення, ухвали чи постанови) в усіх формах судового процесу (цивільному, адміністративному, кримінальному, господарському а також пр. провадженні в справах про адміністративні правопорушення) включає в себе складання акта, його підписання та проголошення виникає цілком логічне запитання – чи може бути неправосудний акт (за умови, що він є завідомо неправосудним) постановлено без зловживання суддею (суддями) своєю владою та внесення неправдивих відомостей у судовий процесуальний акт (яким є вирок, постанова, ухвала чи рішення)?
Службове становище винного, якщо він займає посаду судді, визначається низкою правових актів, основними з яких є Конституція України та Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно ч. 4 ст. 54 даного Закону обов’язками судді станом на є: 1) своєчасно, справедливо та неупереджено розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; 2) дотримуватися правил суддівської етики; 3) виявляти повагу до учасників процесу; 4) додержуватися присяги судді; 5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, в тому числі і таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання; 6) дотримуватися вимог щодо несумісності; 7) подавати щорічно не пізніше 1 травня до Державної судової адміністрації України для оприлюднення на офіційному веб-сайті судової влади, ведення якого забезпечує Державна судова адміністрація України, копію декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації), поданої до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою.
Перший із вищевказаних обов’язків, вочевидь, є основним обов’язком судді, а всі інші забезпечують незалежність, справедливість та неупередженість судді.
Водночас, у зв’язку з наведеним, необхідно зазначити, що при фактичному зловживанні владою або службовим становищем суддею в процесі здійснення правосуддя, як правило, вчиняється злочин проти правосуддя, зокрема, злочин, передбачений ст. 375 КК України («Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови»). Натомість, як вбачається із запиту Заявника, розглядуване в суді питання не перебувало в провадженні певного судді, а тому він не може бути суб’єктом цього злочину він.
Суддя як носій владних та/або службових повноважень може бути суб’єктом злочину виключно у випадку здійснення таких повноважень поза межами правосуддя. Тому у цьому аспекті, як зазначалось вище, він не може бути визнаний спеціальним суб’єктом злочину, передбаченого ст. 364 КК України. Фактично він може бути суб’єктом злочину, передбаченого ст. 364 КК України, лише у разі якщо він обіймає постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконує такі обов'язки за спеціальним повноваженням.
Враховуючи встановлені ст. 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вимоги щодо несумісності слід припустити, що суддя може бути спеціальним суб’єктом злочину, передбаченого ст. 364 КК України, лише за умови, якщо відповідне діяння здійснене ним поза межами судового процесу (наприклад при виконанні ним управлінських, адміністративно-господарських чи організаційно-розпорядчих функцій в суді чи органах суддівського самоврядування або на момент його відрядження туди у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, Національній школі суддів України із збереженням заробітку на основній роботі тощо).
Слід також зауважити, що постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови передбачає також внесення неправдивих відомостей до даних процесуальних актів. Скласти неправосудний судовий процесуальний акт без внесення неправдивих відомостей (наприклад, про факти, які фактично судом не перевірялись, а акті зазначені як встановлені) неможливо. Таким чином, підроблення в цьому сенсі є не самостійним злочином, а способом вчинення злочину, передбаченого ст. 375 КК. Отже, таке внесення відомостей охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 375 КК України і додаткової кваліфікації за ст. 366 КК України не потребує.
Таким чином, слід зауважити, що суддя може бути суб’єктом злочину, передбаченого ст. 364 КК України лише в рамках своїх дій поза межами судового процесу, тобто дій, в яких від діє просто як особа, що перебуває на публічній службі (наприклад при виконанні ним управлінських, адміністративно-господарських чи організаційно-розпорядчих функцій в суді чи органах суддівського самоврядування тощо).
Злочин, передбачений ст. 375 КК України тобто постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови у випадку внесення до цих судових процесуальних актів не потребує додаткової кваліфікації за ст. 366 КК за винятком випадку, коли підробленим був не лише судовий процесуальний акт (вирок, рішення, ухвала або постанова) але і інші документи судової справи.
Армен Нерсесян (адвокат, к.ю.н.)
