За юридичною силою та територіальною ознакою джерела цивільного права України поділяють на такі:
• Конституція України, яка становить основу цивільного законодавства;
• Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства України;
• Закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України;
• Акти Президента України у випадках, встановлених Конституцією України та інші.

Тобто вбачається, що після Конституції України, Цивільний кодекс України є основним актом цивільного законодавства та регулює відносини суб’єктів права зокрема.
Відповідно до ч.2 ст. 4 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

Наприклад. Частина 2 ст.116 ЦК України зазначено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
Відповідно до ст. 32 Закону «Про акціонерні товариства» питання про розподіл прибутків акціонерного товариства обов'язково вноситься до порядку денного річних загальних зборів. Вимоги щодо періодичності розгляду питання про визначення розміру дивідендів в законі не передбачено, хоча вважається, що було б доцільно розглядати його при визначенні питання розподілу прибутків товариства.

Натомість Закон України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006 р. (прийнятий після прийняття Цивільного кодексу України), по інакшому регулює питання виплати дивідендів (частини чистого прибутку) акціонерам. Який говоре, що господарські товариства які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.

Таким чином, ЗУ «Про управління об'єктами державної власності» врегульовано правовідносини щодо виплати частини чистого прибутку (дивідендів) інакше, ніж у ЦК України. Згідно з частиною другою статті 6, частиною другою статті 19 Конституції України прийняття Закону мало відбуватися у спосіб, передбачений абзацом третім частини другої статті 4 ЦК України, за яким, якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення до нього змін. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Кодексу.

Зазначеної процедури не було дотримано при прийнятті ЗУ «Про управління об'єктами державної власності», а навпаки, у пункті 5 його прикінцевих положень встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, дія відповідних положень ЦК України була призупинена на час дії Закону.

Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року N 4-зп).

Виходячи з наведеного можна зробити висновок, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням ЦК України не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки ЦК України є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу.

В іншому разі, якщо при прийнятті Закону України який по іншому регулює правові відносини аніж ЦК України не було подано змін до ЦК України щодо приведення його у відповідність до норм прийнятого закону а тому, при взаємовідносинах слід керуватися тими нормами Цивільного кодексу України, що мають вищу силу аніж прийнятий Закон, який регулює подібні відносини.