Відповідь, як часто буває у юристів, неоднозначна і не зовсім зрозуміла – дивлячись для кого.
Тепер усе по полочкам.
- Для тієї особи, яка приймає майно, краще дарування.
- Для тієї особи, що віддає – краще заповіт.
Перераховую причини:
У першому випадку (що стосується особи, яка приймає майно) краще дарування, тому що:
- Особа відразу стає повноправним власником і може робити з майном все, що їй заманеться;
- Особа стає власником без будь-яких обмежень та обов’язків. У Цивільному кодексі прямим текстом написано, що дарування має бути без усяких умов. В іншому випадку це вже буде не дарування;
- Строк позовної давності по договору дарування є скороченим (один рік), тому оспорити в суді свої права особа, яка дарує, може тільки в такий короткий період.
Зрозуміло, що вказані плюси для особи, яка приймає майно в дарування, є мінусами для особи, яка його дарує.
У другому випадку (стосовно особи, яка віддає майно) краще заповіт, тому що:
- Особа продовжує бути повноправним власником майна і після заповіту. Ніхто крім неї не має права вирішувати долю цього майна;
- Заповіт у будь-який час можна змінити, незалежно від волі того, кому переходить майно;
- За допомогою заповіту майно можна передавати з певними умовами. Наприклад, квартиру можна заповісти одній людині, а іншій людині надати право постійного користування нею. Не залежного від того, чи хоче цього особа, яка приймає майно.
Точно так, як і в першому випадку плюси для особи, яка передає майно, є мінусами для особи, яка його приймає.
